4.64/5 (92.73%) 110 голос[ов]
Твір на тему: «Аналіз оповідання Р. Бредбері «Усмішка»
Оповідання Рея Бредбері «Усмішка» – це черговий витвір-попередження автора. Письменник намагається показати, до чого може привести цивілізація, яка розвивається з такою шаленою швидкістю, в якій люди втрачають відчуття духовної радості, розмінюють його на мідні п’ятаки тваринної насолоди і самоупоїння. Автор підносить нам своє мудре припущення про те, що настільки неосяжний науково-технічний прогрес може призвести до того, що люди зненавидять мистецтво, книги і разом з ними саму техніку.
Сам письменник у своєму реальному житті також не вітав всіх новинок сучасної цивілізації і ніколи не сідав за кермо автомобіля, а все своє життя їздив на велосипеді. Справжнє життя, по Бредбері, – це повнота почуттів, це життя, зігріта добром, внутрішнім горінням, мрією. Проте електронний вакуум, в якому загрузла сучасна людина, заглушає горіння людської душі, віру в диво і добро, вміння щиро любити і по-дитячому дивуватися дрібницям.
Своїми фантастичними розповідями, часто змішанням науки і мрії, великий Рей Бредбері намагається показати читачеві, що у світовому технічному прогресі люди не помічають, як доходять до надмірностей. Облаштовуючи своє життя всілякими зручностями, в нестримній гонитві за матеріальними благами, не замислюючись про екологію, все частіше заковуючи себе в бетонні гнізда, облаштовані до дрібниць електронікою, людина сама стає залізобетонною і втрачає зв’язок із землею, природою – всього того, що є основою духовності.
Оповідання «Усмішка» зображує далеке майбутнє і зруйнований світ, а в ньому чергу озлоблених людей, які у всіх прикрощах звинувачують науку і мистецтво і не пригадують минулу цивілізацію без війни. Автор описує абсурдну ситуацію: з самого раннього ранку люди стоять в черзі для того, щоб плюнути на картину – найцінніший твір мистецтва. Люди з солодким захватом згадують свята, коли вони палять книги і громлять останній автомобіль.
Однак, на їх фоні ми знайомимося з героєм розповіді Томом – маленьким хлопчиком, людиною з душею, якого зуміла зачарувати краса мистецтва. Письменник не даремно надає читачеві героя-дитину, бо він вважав незрівнянно важливим уміння зберігати дитяче сприйняття світу, коли дух захоплює від подиву, а стаючи дорослою людиною, щоб душа не закостеніла, а дитина «перелилася» в дорослого, набуваючи мудрість і життєвий досвід, але зберігаючи ту принадність, коли все по-дитячому цікаво, коли душа вміє занурюватися повністю, без залишку у вир радості і захвату.
Набагато страшніше, якщо питань більше немає, якщо таємниче і фантастичне знаходить звичні, реальні форми, якщо світ вицвітає і тьмяніє, стає плоско-зрозумілим і виникає ілюзія всезнання і всерозуміння. В своєму оповіданні «Усмішка» письменник малює уявне майбутнє і піднімає тему зруйнованої цивілізації, причому у відносно недалекому часі. Герої не знають точно, в який час проживають, але вони називають приблизно 2061 рік, який аж ніяк не за горами.
Також письменник піднімає одвічну тему: жива душа, здатна відчувати прекрасне серед чужого їй суспільства. Один з героїв твору говорить, що в цивілізації були свої хороші сторони і вірить, що знайдеться людина з душею, яка поверне не стару, а іншу, обмежену цивілізацію, таку, де всі будуть жити мирно.
Письменник намагається донести сучасним людям ідею про те, що він явно бачить всі переваги в нашій цивілізації, проте у всьому повинна бути міра, і не можна повністю механізувати людське життя. Також він свято вірить, що завжди будуть існувати люди з тонкими рухами душі і чарівна сила мистецтва здолає силу грошей. Це фантастичне оповідання написано чарівно красиво, воно переносить читачів в інший світ, проте в цій розрусі ми є тими, хто відчуває запахи, тими , кому земля пече босі п’яти, тими, хто відчуває розливи заходу і бачить, як квадратик місячного світла повзе вночі по тілу. Чудова, ласкава, добра усмішка, яка разом з душею героя охоплює і читача, а разом з місяцем ми пливемо назустріч ранку…
Кажуть, якби з планети Земля вилітав на інші планети якийсь вигаданий зореліт, то його обов'язково спорядили б картиною Леонардо да Вінчі "Джоконда". Це для того, щоб люди на іншій планеті могли мати уявлення про нашу культуру, про духовність. Але ж картина була написана 1503 року! Невже за цей час нічого кращого людство не придумало? Пройшло більш ніж 500 років!
Мені здається, що є багато нових творів мистецтва, науки, які можна було б показати інопланетянам. Але з іншого боку, якщо вже 500 років люди зачаровуються Джокондою, то в ній є щось величне й загадкове. Напевне, усе, що створили люди (пам'ятники, музеї, ракети, хмарочоси), — це історія, і її потрібно берегти. Бредбері застерігає нас від надмірної самовпевненості. Прогрес — це добре, але не треба забувати про небезпеку від швидкого розвитку цивілізації. По телевізору іноді я бачу, як люди нищать нашу природу. Зрубують дерева, а від цього змінюється рельєф. І це небезпечно. Люди викидають дуже багато сміття, яке шкодить землі. Навіть їжа тепер стала не справжньою, а порошковою. В оповіданні "Усмішка" показано, як люди засуджують цивілізацію, бо вона принесла їм багато горя. Ми маємо зберегти все те добре, що зробили люди на нашій планеті, і маємо не допустити знищення нашої природи та Всесвіту.
Объяснение:
Эпи́тет (от др. -греч. ἐπίθετον — «приложенное» ) — определение при слове, влияющее на его выразительность. Выражается преимущественно именем прилагательным, но также наречием («горячо любить») , именем существительным («веселья шум») , числительным (вторая жизнь) .
МЕТА́ФОРА (греч. metaphora — "перенос") — вид художественного тропа (греч. tropos — "оборот"), один из художественного формообразования, заключающийся в сближении и соединении отдельных образов (не связанных между собой в действительной жизни) в целое (см. композиция; целостность) .
Сравнение - образное выражение, построенное на сопоставлении двух предметов, понятий или состояний, обладающих общим признаком, за счет которого усиливается художественное значение первого предмета.
Олицетворе́ние (персонифика́ция, прозопопея) — троп, приписывание свойств и признаков одушевлённых предметов неодушевлённым.
Гипербола (греч. hyperbole — избыток, преувеличение; от hyper — через, сверх и bole — бросок, метание) — стилистическая фигура явного и намеренного преувеличения, с целью усиления выразительности и подчёркивания сказанной мысли, например «я говорил это тысячу раз» или «нам еды на полгода хватит»