Я дуже люблю англійського поета Джона Китса, тому, коли я прочитала сонети Джона Китса в оригіналі і варіації їх перекладів, мене захопила ідея зрозуміти, чому при відтворенні змісту оригіналу народжуються такі несхожі поетичні твори; розібратися, наскільки близькі вони до оригіналу як художнього документу. Зіставлення перекладів на прикладі одного і того ж вірша дозволить найчіткіше визначити авторську позицію того або іншого перекладача, його уміння донести до читача ідейно-тематичну спрямованість вірша, образність мови оригіналу, особливості віршованого розміру, ритміки, інтонації, а також само твір, що перекладається. Джон Китс — англійський поет-романтик, і тому слід спочатку сказати про англійський романтизм і місце Джона Китса в культурі Англії. Англійський романтизм, що виник на рубежі XVIII і XIX століть, в епоху переходу від феодального ладу до буржуазного, вже з самого моменту свого зародження був неоднорідною течією. Розбіжності окремих груп романтиків привели до утворення різних напрямів, серед яких можна виділити три основних : «лейкисты» (поети «Озерної школи»), революційні романтики, лондонські романтики. «Лейкисты» (Колридж, Саути) дивилися в минуле, мріяли про повернення назад, до старих патріархально-середньовічних форм життя; революційні романтики (Байрон, Шелли) спрямовувалися вперед, до неясного ще для них ідеалу майбутнього суспільства; лондонські романтики займали серединне положення між цими крайніми течіями. .
В дальнейшем изгнанник А. появляется среди первобытного народа, жизнь которого Пушкин характеризует метафорами "воля», "нега», "лень», "тишина». Это своеобразныйрай, куда еще не проникло зло и где, кажется, А. может отдохнуть душой, найти свое счастье. Но именно такая среда, принципиально чуждая активности, по контрасту выявляет странности личности и характера А. Жизненная практика романтического героя традиционно осуществляется в страстях. Такой герой проявляет себя в бурных переживаниях, в исключительности желаний и поступков, особенно в сфере любовных отношений. В прежнем мире жизнь А. не удалась; оказавшись в цыганском таборе, он связывает надежду на другую, новую, жизнь с Земфирой. Она для него "дороже мира». Пока Земфира любит его, жизнь для А. полна гармонии. Но с изменой Земфиры рушится обретенное равновесие. Самолюбие А. оскорблено, его сердце терзают ревность, потребность мести. Ослепленный взрывом неукротимых желаний, в стремлении восстановить попранную, как ему кажется, справедливость А. неотвратимо идет к преступлению — убийству Земфиры. В любви А. проявляются собственнические, эгоистические инстинкты, т. е. те нравственные качества, которые характеризуют его как носителя духа презираемой им цивилизации. Парадокс судьбы А. в том, что именно он, поборник свободы и справедливости, приносит в невинную простую жизнь цыган кровь, насилие — то есть нравственно развращает ее. В таком повороте сюжета обнаруживается несостоятельность героя. Выясняется, что "сын цивилизации» (так назвал А. Белинский) несовместим с общинной цыганской жизнью, как несовместим он и с миром просвещения. Вторичное изгнание — на сей раз из цыганского табора — и наказание одиночеством завершают сюжетную линию героя.
ямб,хорей,дактиль- размер силлабо-тонического стиха.
различаются:
1)размерами стиха,хорей и ямб - 2-хсложный размер,а дактиль 3-хсложный.
2)хорей и ямб отличаются ударением. В хорее ударение падает на 1 слог,а в ямбе на 2.