Объяснение:
У всіх віршах ("Квіти зла") протиставлялися Добро і Зло. Бодлерівське добро- це зовсім не християнська любов (до Бога чи до інших людей), це всепоглинаюча жага злиття з вічним і нескінченним світом, жага, що могла бути задоволена лише тілесними засобами, які мали позаморальну природу. Два протилежні полюси - Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Сатана - почали перетворюватись одне на одне. Сатана виступив як утілений голос плоті, але цей голос був тугою за неможливим, що у свою чергу, могло знайти хоча б якесь задоволення лише за до матеріального. Тому бодлерівський Сатана - не ангел, а передусім земне втілення Бога, а Бог - земний Сатана. Ці дві "безодні" притягували і водночас відштовхували поета, і він завмирав між ними, зачарований і обійнятий жахом.
Объяснение:
У всіх віршах ("Квіти зла") протиставлялися Добро і Зло. Бодлерівське добро- це зовсім не християнська любов (до Бога чи до інших людей), це всепоглинаюча жага злиття з вічним і нескінченним світом, жага, що могла бути задоволена лише тілесними засобами, які мали позаморальну природу. Два протилежні полюси - Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Сатана - почали перетворюватись одне на одне. Сатана виступив як утілений голос плоті, але цей голос був тугою за неможливим, що у свою чергу, могло знайти хоча б якесь задоволення лише за до матеріального. Тому бодлерівський Сатана - не ангел, а передусім земне втілення Бога, а Бог - земний Сатана. Ці дві "безодні" притягували і водночас відштовхували поета, і він завмирав між ними, зачарований і обійнятий жахом.
С каким упоением я читал «Метель» А. С. Пушкина, а потом всматривался в белое мерцание снега. Тогда для меня перестали существовать машины, были только сани и тройки белоснежных коней. Люди шли, закутавшись в шубы и тулупы, головы женщин покрывали теплые шерстяные платки… Ледяные горки, смех весело и задорно играющих мальчишек в валенках… Белый неземной снег и жуткий, таящий в себе смерть мороз…
И наконец, полнейшая, разрывающая время тишина лесополосы, которая на моих глазах превращалась в заснеженный лес… Вдруг вдали зазвенели колокола…
Я до сих пор не знаю, что это было: явь или какое-то странное наваждение, но знаю точно: Пушкин подарил мне настоящую русскую зиму.. "