Період заслання
Цикл «В казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 — 1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. З потрясаючою силою виявлена любов до України зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко» та «Чи ми ще зійдемося знову», що завершується словами:
Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть!
Поет почав свою творчість на засланні поезією «Думи мої, думи мої» (1847), що відкривається тими самими словами, що й заспів до «Кобзаря» (1840). Цим Шевченко підкреслив незмінність своєї ідейно-поетичної програми та нерозривність свого зв'язку з рідним краєм і народом. Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. У ній дедалі збільшується і багатство фоніки, і кількість оригінальних тропів, і емоційна багатогранність ліричних реакцій поета. Тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду: автобіографічна, пейзажна, побутова, політична, філософська лірика.
Поет і на засланні продовжував таврувати в своїх творах самодержавно-кріпосницький лад та поневолення уярмлених Москвою народів. Свою політичну актуальність донині зберіг заклик Шевченка у вірші «Полякам» («Ще як були ми козаками», 1847) до згоди й братерства українського і польського народів як рівний з рівним. У невеликій поемі «У Бога за дверима лежала сокира» (1848) Шевченко використав казахську легенду про святе дерево, щоб відтворити в алегоричних образах тяжку долю поневоленого казахського народу. Відгуком поета на революційні події в Західній Європі була сатира «Царі», одна з найзначніших політичних поезій Шевченка часів заслання (є 2 редакції твору: 1848 і 1858). Вдало поєднуючи елементи зниженого бурлескного стилю з пародійним використанням урочисто-патетичної лексики, автор створив поему, яка містила в собі заклик до революційного повалення царату:
Бодай кати їх постинали,
Отих царів, катів людських!
Объяснение:
Объяснение:
знаешь это очень не легко :D вот
его биография:
14 декабря, поэт получает предложение от известного в Эдинбурге книгопечатника Уильяма Крича. Он хочет опубликовать его успешный сборник «Поэмы преимущественно на шотландском диалекте» в столице. Уже через неделю Бёрнс дает положительный ответ и продает ему право на публикацию за 100 гиней (валюта в Великобритании с 1663 по 1814). Для обложки сборника Кричу нужен портрет автора, и он обращается к Александру Нэсмиту, известному в то время художнику. Сегодня этот портрет хранится в Шотландской Национальной Портретной Галерее.
Роберт Бёрнс вырос в бедности и тяжело трудился наравне с взрослыми, но был также хорошо образован, что, в свою очередь ему легко сойтись с обычными работягами и столичной аристократией. На одном из буржуазных собраний с бардом познакомился 16-летний юноша, который, как он будет писать в дальнейшем, был восхищен поэтом. Этим молодым человеком оказался Вальтер Скотт. Описывая Бёрнса, он говорил о том, что он был по-деревенски но не был дурачком или клоуном – это был человек прямой, который умел держаться достойно, что делало его выдающимся для своего времени.
Публикация сборника стихов в Эдинбурге начала приносить плоды – 400 фунтов, а это позволяет остаться Бёрнсу в городе на некоторое время. Желание пожить в Эдинбурге во многом связано с тем, что поэт подружился с Джеймсом Каннигэмом и Френсис Анной Дунлоп, которые станут его покровителями, и с которыми он еще долгое время будет вести переписку.
теперь ты знаешь про него.БЫСТРЕЙ БЕГИ ДЕЛАТЬ ПАСПОРТ :D
