Память ... Синие глаза моей Родины смотрят на меня с любовью и печалью. Эти глаза хранят память о погибших сынах. Они сберегли от недруга родную землю. Они всё отдали, чтобы никогда не замолкали соловьи в родимых рощах. Они по разоренной и обугленной земле из края в край. Они сами стали землей и травой. Война не прощается с нами. Воспоминания о ней не покидают нас, как не покидало мужество сердца защитников нашей Родины. Их кровь сегодня течет в наших жилах. Мы живем, чтобы сохранить память о мертвых, кричать их имена на весь мир! Ведь благодаря им, погибшим в этой бойне, наша страна вновь стала могучей и свободной.
Память сильна, она никогда не оставит юные поколения. Да, воскресить никого нельзя, исправить ничего невозможно.
"Но живы навсегда
В сокровищнице памяти народной
Войной испепеленные года". (А.Ахматова)
література, написана українськими письменниками в еміґрації, які з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з України на постійне або тривале проживання за кордоном. Діаспорна література — результат переселення літераторів насамперед через численні політичні репресії на території України в 20 столітті. Коли в СРСР єдиним офіційним стилем мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм, письменники-емігранти мали більшу свободу художнього вираження, а також можливість критично осмислювати події в Україні. Таким чином українська діаспорна література 20 століття розвивалася паралельно з іншими європейськими літературами в той час, коли в Україні ці процеси були зупинені і замінені значною мірою суто пропагандистською та прорадянською літературною продукцією.
