1. Основные герои эпизода - красавица Оксана и кузнец Вакула. Их окружают веселые девушки. У Одарки Оксана видит красивые черевички. Она с завистью говорит, что Одарке повезло: у неё есть такой человек, который ей покупает такие вещи. Тогда Вакула, полный решимости угодить капризной Оксане, обещает её достать такие черевички, "какие редкая панночка носит". Но Оксана согласна только на туфельки самой царицы, и тогда она выйдет замуж за того, кто её их достанет.
2. Метафоры: кучи девушек ввалились; бывал от них без ума
Гипербола: крики, хохот, рассказы оглушили кузнеца;
Эпитеты: славные черевики; ненаглядная Оксана; гордая красавица
Сравнение: такие черевики, какие редкая панночка носит.
Метафоры усиливают зримость и наглядность изображаемого, передают неповторимость, индивидуальность предметов или явлений.
Гипербола усиливает выразительность изображаемого, придает мыслям яркую эмоциональную окраску.
Эпитеты усиливают выразительность изображаемых предметов или явлений, выделяют их наиболее существенные признаки.
Сравнения используются в тексте с целью создания более ярких, выразительных образов и подчеркивания каких-либо существенных признаков предметов или явлений, а также с целью выражения авторских оценок и эмоций.
3. Эпизод имеет ключевое значение в данном тексте. С него начинается развитие основного действия. Вскоре после данного Вакулой обещания он, оседлав черта, приказал: "Вези меня сей же час на себе, слышишь, неси, как птица!" И черт понес его в Петербург, к царице.
:
.
Объяснение:
Кожен європейський народ мав свій період Ренесансу, культурні ознаки якого залежали від культурних особливостей країни. Розквіт іспанського Ренесансу в літературі позначився небаченим досі поширенням так званих лицарських романів, де зображувалися надзвичайні пригоди непереможних героїв. Не сприйнявши цей віджилий ідеал, Мігель де Сервантес Сааведра написав веселу сатиру на лицарські романи, яка мала назву "Премудрий гідальго Дон Кіхот із Ламанчі".
Головний герой роману — збіднілий дворянин дон Алонсо Кіхана. На дозвіллі він із захватом читає лицарські романи, забуваючи про все на світі. Господарство було геть занедбане, а постійне читання призвело до того, що дон Алонсо Кіхана збожеволів. Він вирішив зробитися мандрівним лицарем, блукати світом, озброєним і на коні, шукати карколомних пригод і робити все так, як радять лицарські романи.
Сервантес з симпатією й іронією описує свого героя. На вигляд гідальго мав близько п'ятдесяти років, був худий, міцної статури, сухорлявий лицем. До того ж Алонсо Кіхана дуже кохався на полюванні.
Мандрівному лицареві слід мати ім'я, такий собі лицарський псевдонім, і Алонсо Кіхана нарікає себе Дон Кіхотом. Мета цього новоявленого лицаря дійсно прекрасна й висока — захищати знедолених, бідних, убогих. Але завдяки тому, що Дон Кіхот позбавлений найменшого уявлення про навколишній світ, його вчинки ніколи не досягають мети й викликають лише сміх.
Найцікавіші епізоди роману — це знаменитий герць із вітряками, які здалися Дон Кіхоту казковими велетнями, відважний напад на стадо баранів, битва з винними бурдюками в підвалі постоялого двору та визволення справжніх злочинців, яких герой Сервантеса прийняв за тих, що страждають безвинно. Хоча перемоги Дон Кіхота звершуються заради ідеалів справедливості й добра, практично вони стають джерелом нових бід для всіх, з ким зводить його доля. Крім того, переважна більшість людей, з якими зустрічається мандрівний лицар, зовсім не потребують такого занадто героїчного захисту. Ось чому Дон Кіхот є смішним у кожній ситуації й навіть досить часто страждає від наслідків своїх перемог.
Слід сказати, що, незважаючи на численні дивацтва й просто дурощі, Дон Кіхот чесна, шляхетна й мужня людина. Провідні риси його характеру — готовність до самопожертви, непохитна віра в кінцеву перемогу добра й справедливості. Але божевілля все ж таки переважує: герой здобуває титул Лицаря Сумного Образу, роблячись справжнім посміховиськом.
Божевілля Дон Кіхота заразне. Його зброєносець Санчо Панса, який був на початку подорожі взірцем здорового глузду, наприкінці її теж виявляє деякі ознаки розумового розладу. Та взагалі здоровий глузд у романі Сервантеса перемагає: Дон Кіхот зрікається хворобливих фантазій, просить вибачення у свого зброєносця й навіть бажає своїй родичці мати такого чоловіка, який би нічого не чув про лицарські романи.
Сервантес спромігся показати, як віджилі ідеали середньовічного лицарства не витримали прямого зіткнення з тодішньою дійсністю, а Дон Кіхот — благородний Лицар Сумного Образу — у кожному життєвому випробуванні виявлявся повним невдахою.
Образом Дон Кіхота великий іспанець Сервантес застерігає своїх молодих читачів від захоплення примарними ідеалами, які ніколи не матимуть відповідника в дійсності. Бо шлях фальшивих ідеалів є шляхом до руйнування людської особистості, справжнім шляхом у нікуди.