Немає такого твору, який би залишив людину повністю байдужою і не зворушеною душевно. Кожен автор, про кого б не йшла мова, завжди намагається написати такий літературний твір, який зачепив би струни душі читача і ні в якому разі не залишив б читача повністю байдужим. Звичайно, якщо мова йде про певні літературні твори, які були написані для дітей, то бажання автора навчити чомусь підростаюче покоління просто зашкалює. Письменникам дуже приємно усвідомлювати, що вони приносять комусь велику користь, впливають на духовне і моральне поліпшення читача.
«Маленький принц» є саме твором для дітей, а тому він, звичайно, містить такі ідеї, які прагнуть навчити молодь чогось. Варто відзначити, що Сент-Екзюпері цілком вдається навчити читача багато корисного, адже образи, які він використовується у власному творі дуже цінні з багатьох точок зору. Я нерідко чув від тих, хто прочитав ці твори, що воно дає прочитавшому його велику користь, дійсно вчить деяким істинам, що в підсумку стає надзвичайно корисним. Саме з цієї причини і я теж вирішив ознайомитися з цим відомим на весь світ твором цього прославленого французького письменника.
Що ж, за результатами прочитання я можу з упевненістю сказати, що я дійсно навчився дечого нового. Перше, чого воно мене навчило, це вміння визначати в житті найважливіше і другорядне. У творі показано безліч прикладів людей, які не вміли правильно орієнтуватися в житті, для них головне було те, що вони самі собі придумали, а не те, що є істинним. Істинним у житті є чисті людські почуття, краса оточуючого світу, краса відношень з близькими людьми і друзями. В той же час мало хто з людей це розуміє, і живе якимись умовностями, жадобою грошей і тому подібним. Цей твір навчив мене цінувати прості істини у цьому житті, вміти радіти кожному дню і отримувати задоволення від простих і поширених речей. Крім того, цей твір навчив мене знаходити порозуміння з різними людьми, навіть самими складними особистостями з тієї причини, що маленькому принцу це дуже добре вдавалося.
Твір під назвою «Маленький принц» навчив мене відразу кількох дуже важливих речей. Я радий, що мені вдалося отримати таку корисну інформацію з даного твору. Завдяки отриманню такої інформації сьогодні я впевнений в тому, що життя моє стало більш корисним, приємним, послідовним і в цілому правильним. Я думаю, що ті, хто шукає в літературі можливість стати розумнішим, мудрішими і грамотніше, повинні обов’язково прочитати цей твір. Він, безумовно, може багато чого навчити.
В январе 1837 года семейство Толстых отправилось в Москву: пришла пора готовить старшего сына Николеньку к поступлению в университет. В сознании Толстого эти перемены совпали с трагическим событием: 21 июня 1837 года скоропостижно скончался в Туле уехавший туда по личным делам отец. Его похоронили в Ясной Поляне сестра Александра Ильинична и старший брат Николай. Девятилетний Левушка впервые испытал чувство ужаса перед загадкою жизни и смерти. Отец умер не дома, и мальчик долго не мог поверить, что его нет. Он искал отца во время прогулок среди незнакомых людей в Москве и часто обманывался, встречая родное лицо в потоке прохожих. Детское ощущение непоправимой утраты вскоре переросло в чувство надежды и неверия в смерть. Бабушка не могла смириться со случившимся. По вечерам она отворяла дверь в соседнюю комнату и уверяла всех, что видит его. Но, убедившись в иллюзорности своих галлюцинаций, впадала в истерику, мучила и себя и окружающих, особенно детей, и, спустя девять месяцев, не выдержала обрушившегося на нее (*83) несчастья и умерла. “Круглые сироты,- сокрушались сердобольные знакомые при встречах с братьями Толстыми,- недавно отец умер, а теперь и бабушка”.
Осиротевших детей разлучили: старшие остались в Москве, младшие вместе с Левушкой вернулись в Ясную Поляну под ласковую опеку Т. А. Ергольской и Александры Ильиничны, а также немца-гувернера Федора Ивановича Ресселя, почти родного человека в добром русском семействе. Летом 1841 года скоропостижно скончалась во время паломничества в Оптину пустынь Александра Ильинична. Старший Николенька обратился за к последней родной тетке, сестре отца Пелагее Ильиничне Юшковой, которая жила в Казани. Та незамедлительно приехала, собрала в Ясной Поляне необходимое имущество и, прихватив детей, увезла их в Казань. В Казанский университет из Московского перевелся на второй курс математического отделения философского факультета и Николенька - второй после тетки опекун осиротевшей семьи. Тяжело переживала разлуку с детьми Т. А. Ергольская, оставшись хранительницей внезапно опустевшего яснополянского гнезда. Скучал о ней и Левушка: единственным утешением были летние месяцы, когда Пелагея Ильинична привозила в деревню на каникулы с каждым годом взрослевших детей.