Відповідь:
Пояснення:
Джек Лондон у своїй творчості завжди намагається знайти відповідь на вічне питання: у чому сенс життя? Мені здається що
запаси їжі і патрони. Вони більше не могли добувати їжу і сильно голодували. З кожним днем вони втрачали все більше сил.
І ось одного разу головний герой, переходячи через струмок, підвернув ногу. Він став відставати від товариша, а той нічим не допоміг, кинув його і пішов далі один. Спочатку герой оповідання (ми не знаємо його імені) впав духом. Адже він залишився один на багато миль навколо, без до з вивихнутою ногою, голодний. «Він знову обвів поглядом те коло світу, в якому залишився тепер один. Картина була невесела. Низькі пагорби замикали обрій одноманітною хвилястою лінією. Ні'деревьев, ні кущів, ні трави - нічого,
Кілька днів він ішов по потрібної дорозі. Але сил залишалося все менше і новою невдачею він все більше і більше падав духом, але потім знаходив в собі сили продовжити шлях. Він харчувався всім, що попадеться: болотними ягодами, цибулинами очерету. Всім, що хоч якось могло до йому вижити. Кілька разів йому вдалося зловити маленьких пічкурів.
Він був дуже слабкий. Більше він не думав про те, куди йти: «Він уже не думав ні про Країну Патичків, ні про Біла, ні про схованку біля річки Діз. Їм опанувало тільки одне бажання: є! Він збожеволів від голоду. Йому було все одно, куди йти, аби йти по рівному
Джек Лондон у своїй творчості завжди намагається знайти відповідь на вічне питання: у чому сенс життя? Мені здається, що для нього це - боротьба. У його оповіданні «Любов до життя» головний герой бореться за своє життя з природою і звірами. І врешті-решт перемагає. У Джека Лондона дуже багато розповідей про американський півночі, про важку і сповненою великих небезпек життя там. Головний герой одного такого оповідання «Любов до життя» разом зі своїм товаришем відправився на пошуки золота. На зворотному шляху у них закінчилися
запаси їжі і патрони. Вони більше не могли добувати їжу і сильно голодували. З кожним днем вони втрачали все більше сил.
І ось одного разу головний герой, переходячи через струмок, підвернув ногу. Він став відставати від товариша, а той нічим не допоміг, кинув його і пішов далі один. Спочатку герой оповідання (ми не знаємо його імені) впав духом. Адже він залишився один на багато миль навколо, без до з вивихнутою ногою, голодний. «Він знову обвів поглядом те коло світу, в якому залишився тепер один. Картина була невесела. Низькі пагорби замикали обрій одноманітною хвилястою лінією. Ні'деревьев, ні кущів, ні трави - нічого, крім безмежної і страшною пустелі, - верб його очах з'явився вираз страху ».
Але потім він пересилив свій страх, зібрався з духом і, перемагаючи біль, пішов слідами свого товариша. Він знав дорогу. Вона вела до схованки
Одна з найвідоміших комедій Мольєра — «Міщанин-шляхтич». Її головний герой — пан Журден, людина, яка нажила собі багато грошей, але була зовсім не аристократичного походження. Журден усіма силами прагнув зрівнятися з представниками вищого світу і робив для цього усе можливе. Він не розумів, що з боку це виглядало досить комічно і ніяк не могло його зробити справжнім аристократом.
Щоб зрівнятися зі шляхтичами, герой комедії винайняв для себе вчителів фехтування, танців, музики і навіть мови. Вчителі швидко зрозуміли недолугість свого учня і, граючи на його почуттях, почали його використовувати як можливість гарно заробити. Розмовляючи між собою, вчителі пана Журдена визнавали, що той хоча і вдавав із себе галантного шляхтича, але абсолютно нічого не тямив у науках і мистецтві. Проте він добре платив, і це для них було найголовнішим.
Це, може, було і добре, що пан Журден був людиною темною і аплодував кожній нісенітниці. Та за його гроші Журдену прощали всяку дурість і його вчителі, і його так звані «друзі». До речі, друзі героя комедії, як і його вчителі, теж користалися його недолугістю і просто тягнули з нього гроші.
Можливо, бажання пана Журдена вивчати мистецтво, науки і культуру поведінки можна було б і привітати, якби усі свої зусилля він не спрямовував лише на те, щоб просто виглядати шляхетним в очах оточуючих. До того ж, Журден через складність наук відкинув усі процеси мислення і логіку, віддавши перевагу найбільш простій орфографії. Адже це заняття не вимагало від нього майже ніяких розумових зусиль.
На щастя, родина пана Журдена не розділяла його честолюбних прагнень і реально оцінювала стан речей. І коли пан Журден відмовився віддати заміж свою дочку Люсіль за звичайного юнака з міщан, його друзі влаштували справжню виставу зі сватанням дівчини. Завдяки маскараду Журден погодився віддати Люсіль за «сина турецького султана», а при цьому ще й отримав найпочесніший у світі чин, вигаданий під час вистави — чин «мамамуші».
За законами комедійного жанру, звісно, п’єса Мольєра «Міщанин-шляхтич» має щасливий кінець. Комедія закінчується одруженням Люсіль і її коханого, а також весіллям маркізи та графа. А турки, які танцювали на весіллі, били пана Журдена шаблями і разом з муфтієм промовляли: «Бийте, бийте, не жалійте!», потім били ще й ціпками, а муфтій промовляв: «Не стидатись, не кричати, — коли хочеш паном стати!».
Таким чином Мольєр і висміяв, і фізично покарав головного героя своєї комедії — недолугого пана Журдена, який за будь-яку ціну прагнув стати шляхтичем. Щодо цього персонажа, то в одному зі своїх афоризмів оптиміст Мольєр висловився так: «Що б не говорили, є в людині щось незвичайне — таке, що ніякі вчені не можуть пояснити». І з цією безумовно мудрою думкою неможливо не погодитися.
Объяснение:
За угрюмый и нелюдимый характер люди прозвали его Бирюком