Жіноче питання — одне з найцікавіших в історії будь-якого суспільства. Власне, жіноче питання — один із критеріїв, за яким визначають ступінь розвиненості суспільства.
Історично склалося у творах XIX ст., що жінка — найуразливіша ланка суспільства: її права більш обмежені, їй майже кожну мить нагадують про другорядну роль у житті, а на її слабкі плечі покладено тягар різних великих та дрібних обов'язків, а найголовніший — бути берегинею ладу в родині, хранителькою світлого й доброго настрою. Мабуть, тому жінка, коли вона справді особистість, — найсильніша і найяскравіша ланка суспільства.
Саме такою цікавою та яскравою особистістю ми бачимо головну героїню ібсенівського "Лялькового дому" Нору. її характер показано в динаміці, у становленні під час випробувань.
Колишня пустотлива дівчина стає матір'ю трьох дітей, але довго ще позбавлена самостійності, дорослості: радіє іграшкам, розвагам, будує під керівництвом чоловіка своє гніздечко, мало замислюючись над законами буття й суспільства. Зізнається ж вона, що мало розуміє Біблію, що мало навчалася моральних законів. її влаштовує роль іграшки, "білочки", "жайворонка", напівдружини, напівдитини, за яку чоловік вирішує все на світі, навіть фасон карнавального костюму й танок.
Але коли важко захворів чоловік і самому існуванню сім'ї та подружньому щастю загрожувала небезпека, а чоловік, заради свого реноме, просто відійшов від вирішення важливої проблеми — де взяти грошей, Нора бере відповідальність за сім'ю на свої тендітні плечі. Саме вона у скрутну годину в короткий термін виявляє себе як ділова жінка і більше того — тримає борг у таємниці, щоб зберегти спокій у домі. І все це в той короткий термін, коли хворіє чоловік, вмирає в далекому місті батько, народжується третя дитина... Вона блискуче впорується з фінансовим боком справи: у визначений термін сплачує борг, обмежуючи себе в усьому, знову-таки зберігаючи спокій у сім'ї. Нора, мовби граючись, усуне всі перешкоди, тому що сім'я в її розумінні — це невразлива фортеця. Стільки часу будуючи своє гніздечко, вона вірить у його непорушність, в те, що воно також захистить її. Вважаючи чоловіка порядною, принциповою людиною, Нора й гадки не має, що він погодиться на пропозицію шантажиста, але вірить, що Хельмер не допустить її сорому, захистить.
Зважуючи, що легше — сховатися за спиною чоловіка чи не допустити, щоб коханий потрапив через неї у скрутне становище, Нора навіть збирається накласти на себе руки...
І раптом — з очей злітають сяючі оболонки: Хельмер байдуже сприймає звістку про смертельну хворобу друга, злякавшись шантажу, в усьому звинувачує Нору, погрожуючи відібрати дітей, а найголовніше — зберігатиме тільки зовнішню пристойність, спокійно готується піти на пропозицію Крогстада й удавати перед світом, як і раніше, щасливе подружжя...
На мій погляд, Нору не менш вразило й швидке повернення Хельмера до неї, коли зникла небезпека, — мовби нічого не сталося. Вразило його нелогічне: "Я тебе прощаю" та бажання знову взяти за неї відповідальність (бере — значить, тоді кидав?)
Відчувши загрозу вигнання, самотності, глибину зради, жінка відчула й власну силу — вона зможе вистояти, зможе почати життя спочатку. Гідно відмовившись від до й підтримки Хельмера, залишивши дітей у домі батька під наглядом її старої няні, Нора від'їжджає у місто її дитинства. Це — не зрада дітей, як може здатися на перший погляд, це — реальна турбота про них дорослої людини, що живе вже не в ляльковому домі, а в реальному житті.
Справді, може, так і треба — не триматися "залишків, уламків, декору", а зробити крок у справжнє життя, бо Нора зрозуміла, що "всі ті вісім років жила з чужим чоловіком".
Може, він теж зміниться, якщо "ляльку віднімуть", але я гадаю, що навряд чи вона повернеться до нього.
Саме за те зростання до висот морального максималізму я ціную головну героїню драми. Тому й цілком зрозуміло, що на російській та німецькій сцені багато років драма носила назву "Нора".
Объяснение:
Тарас бульба был потриотом он был жестким и так же жестко казнис своего сына
У повісті «Тарас Бульба» Гогольстворив різні образи запорізьких козаків. Велика увага він приділив синам Тараса, Остапові й Андрію. І зовсім небагато написав об них матюкайУ добутку ми вперше зустрічаємося з матірю, коли вона зустрічає своїх синів. «...бліда, сухорлява й добра мати їх, що стояла в порога й не встигла ще обійняти ненаглядних дітей своїх».Серед сильних героїв повести ми побачили слабку, маленьку жінку, що любить своїх дітей і з повагою ставиться до свого чоловіка. Коли Тарас запитав у молодшого, чому він його не бє, мати сказала: «..И прийде ж тобі в голову отаке, що б дитя рідне било батька.»Вона дуже переживала, що вони так мало будуть будинку. «...і мені не вдасться надивитися на них.» Вона всю ніч не спала, дивилася на дітей своїх і не могла надивитися. «Сини мої, сини мої милі! Що буде з вами? Що чекає вас?..»Хоча в неї був чоловік і два сини, вона була самотня: дітей вона бачила рідко, а Тараса «... у рік два - три дні, і потім кілька років про нього не бувало слуху.» У молодості вона терпіла від Тараса образи й навіть він неї бив, напевно вона була дуже гарна, але швидко постаріла. Всю ніч мати сподівалася, що поїздка відкладеться, і її діти поживуть будинку. Але цього не трапилося. «Бідна бабуся, позбавлена останньої надії, унило поплелася в хату.»Перед відїздом Тарас по матір благословити синів. «Мати, слабка, як мати, обійняла їх, вийняла дві невеликі ікони, надягла їм, ридаючи, на шию...Не забувайте, синки, мати вашу... надішліть хоч звісточку про себе...»Коли Тарас із Остапом і Андрієм їхали, вона вибігла за ними за ворота, як би знала, що більше ніколи не побачить їх.В образі матері Остапа й Андрія Гоголь показав всіх жінок Запоріжжя того суворого часу.
Объяснение:
