Краткое содержание. Начало текста сказки «Эльф розового куста» похоже на традиционную волшебную историю - описывается эльф, который жил в саду, в розовом кусте. Все светло, радужно, беззаботно проходят дни маленького волшебного существа. Но вот происходит событие, разрушающее эту идиллию. Эльф не успевает попасть в цветок до его закрытия на ночь и решает переночевать в беседке в другом конце сада. Там он видит горячо влюбленных друг в друга юношу и девушку. Увы, их счастью мешает коварный брат влюбленной. Он отсылает юношу за море, а потом вероломно убивает. Эльф видит все это, рассказывает несчастной девушке. Та в память об убитом возлюбленном выкапывает его голову, кладет в цветочный горшок, куда сажает веточку жасмина. Вскоре она умирает, а коварный брат несет наказание. Сказка повествует о том, что чужое счастье порой странно действует на других. Эльф - это воплощение добра, надежда на справедливость. Надо обязательно верить, что любое зло в конечном итоге будет наказано.
1. Оповідач у зачарованій Десні – сам письменник, який виступає , як автор, як герой твору – Сашко. 2. Пізнання світу Сашком: а) любов до тварин, природи, музики, співів; б) приємне й неприємне в розумінні хлопця; в) повага до батьків, людей похилого віку; г) ставлення до народних свят, прикмет, обрядів, вірувань. 3. Риси характеру хлопчика: а) допитливий; б) добрий; в) чесний; г) уважний; д) чуйний; е є) здатний до фантазування ; ж) щирий. 4.Майстерність Довженка -письменника.
Кіноповість видатного українського драматурга Олександра Довженка являє собою низку спогадів, головним героєм яких є хлопчик Сашко. З перших рядків зрозуміло, що цей хлопчик – сам автор, який поринув у дитячі спогади та уривками згадує сумні та щасливі моменти свого дитинства. В маленьких новелах, з яких складається повість, О. Довженко розповідає про буденне життя селян, про важливу і дуже важку працю хліборобів, про життя звичайної селянської родини, прикладом якої є родина самого письменника. Одна за одною в повісті спливають розповіді, які починаються с перших спогадів маленького селянського хлопчика за ім’ям Сашко. Цей маленький селянин, незважаючи на те, що в нього був реальний прообраз, втілив в собі кращі риси українських дітей. Сашко зізнається у любові до тварин: «Ластівок любив у клуні, деркачів — у лузі…», крім того, від дуже полюбляє природу, життя яко гає на вулицях та околицях свого села. Хлопець дуже часто замислюється або мовчки милується самими звичайними явищами, що відбуваються у природі и вважає все чим-то надзвичайним: “Жили ми в повній гармонії з силами природи. Зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя”. З не меншим задоволенням Сашко полюбляє слухати народні співи у виконанні односельців. Українська земля багата талантами, а український народ пам’ятає і почитає свої традиції, тому почути гарну пісню можна було майже кожен день, а особливо на свята. Автор згадує: «Любив співи дівочі, колядки, щедрівки, веснянки, обжинки… Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси». Приємне і неприємне хлопець сприймає дуже просто і розмірковує: «Як неприємно, коли баба кляне або коли довго йде дощ і не вщухає. Неприємно, коли п’явка впивається в жижку, чи коли гавкають на тебе чужі пси, або гуска сичить коло ніг і червоним дзьобом скубе за штани… Неприємно дивитись на великий вогонь, а от на малий — приємно. І приємно обнімати лоша. …Приємно бродити по теплих калюжах після грому й дощу, чи ловити щучок руками. Приємно їсти паску і крашанки…. Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється солодким….». Сашко виховується в атмосфері поваги до батьків та людей похилого віку, дуже любе проводити час із старшими, особливо з дідом Тарасом, та с задоволенням гає за дідом Семеном, коли той читає псалтир. В той час, коли Сашко був маленький, селяни дуже шанобливо ставились до народних свят, тому й хлопчик ставився до них з великою повагою і дуже любив святкові дні. Сашко ріс допитливим та добрим хлопцем, який з чуйністю ставився до людей та тварин. Одного разу йому здалося, що коні на їх дворі розмовляли про свою тяжку долю та жалкували, що їх б’є хазяїн. Після того випадку Сашко жодного разу в своєму житті не образив ні однієї тварини. Крім того Сашко був а гаючи, обов’язково фантазував, вигадуючи щось приємне. «Скрізь, куди б не глянули очі хлопця, бачив він рух, неспокій, боротьбу. Усе викликало якісь порівняння, нагадувало давно десь бачене, уявлене й пережите.» А щирість почуттів головного героя повісти можна бачити майже в кожному спогаді автора. О. Довженко настільки цікаво вивів у своєму творі селянське життя звичайної родини, що, читаючи повість, забуваєш про навколишнє і ніби перевтілюєшся у самого Сашка гаючи його очима спокійне українське село, та всі ті події, що там відбуваються. Незважаючи на досить великий твір, читається він буквально на одному диханні.
