Вася Рубцов ухаживает за коровой, у которой забрали совсем маленького теленка - он заболел, и его отвели к ветеринару. За этого бычка предложили хорошую цену, и хозяин, отец мальчика, его продал. Корова осталась без теленка, о котором, по законам природы и своего естества, она должна еще заботиться. Корова тяжело переносит утрату, тоскует, убегает с привязи. Но и без людей она не может, потому вскоре возвращается. Вся семья - мальчик и его родители - тоже переживают горе, тоска животного угнетает их. Отец говорит Васе: "Знал бы, что так тяжело будет, не продал бы... ". Мальчик поскорее бежит из школы проверить, не убежала ли вновь печальная корова, кормит ее хлебом с солью, пытаясь по-своему утешить животное. Но корова, не выполнив своего предназначения - не выкормив теленка, уже не может жить. Она стала "шалая", по словам отца мальчика. Однажды, выйдя на железнодорожные пути, корова, несмотря на пугающие сигналы машиниста, не сошла с рельсов и попала под паровоз. Машинист, управлявший этим паровозом, был знаком с мальчиком - тот однажды ему в работе: подсыпал песок, проверял сцепления и т. д. , обнаружив при этом и знание труда железнодорожника, и старательность, и сообразительность. Чувствуя и свою вину в гибели коровы и из солидарности с работающим на железной дороге отцом мальчика, машинист, проезжая мимо станции, где жил Вася, бросил его отцу "две свернутые в трубочку бумажки" - деньги на покупку другой коровы. После гибели коровы жизнь продолжалась своим чередом: мясо засолили, отвезли и продали. Купили новые тетради для Васи и обновы. На следующий день в школе в сочинении "из своей жизни" он напишет: "Корова отдала нам все, что у нее есть, то есть молоко, сына, мясо, кожу, внутренности и кости, она была доброй. Я помню нашу корову и не забуду". Так понял ребенок все происшедшее.
Осінь - це така пора коли із теплого літечка буде наставати зима.Багато хто дуже любить осінь. Зокрема я дуже люблю осінь.Це жовто-багряне листячко яке падає з дерев і птахи які відлітають в вирій.Я з сімєю часто ходимо гуляти в парк і дивитись на осінню природу яка нас оточує.Ми збираємо листя,яке потім засушуєм.Також іноді дощить.Проте це ніяк не впливає на мою любов до цієї прекрасної пори. Я дуже люблю осінь.Недарма в народі кажуть:"Осінь люба,осінь мила,все багрянцем притрусила"!
3 618 року в Китаї починається правління династії Тан, котре тривало майже триста років. Внаслідок об'єднання ворогуючих між собою князівств було створено могутню танську державу.Доти небачена широта спілкування із зовнішнім світом сприяло знайомству з різними досі незнайомими для Китаю релігійними поглядами. Ця широта сприяла релігійному терпінню, а разом з ним і свободі висловлення думок.Традиційна повага до літератури набула практичного характеру: одним із головних предметів на екзаменах на чиновничі посади була поезія. Поезія усіляко заохочувалася нерідко правителями країни, які самі писали вірші. У політику і літературу прийшли вихідці з сімей середніх і дрібномаєтних землевласників, котрі виросли в селах і були більш близькі до народу, ніж стара аристократична верхівка. Це не могло не вплинути на літературу.Світогляд танського літератора набагато розширився. Життєвий досвід поета вже не обмежувався рідним селищем і недалеким містечком, а охоплював велику країну з неоднаковими умовами життя в різних її куточках. Поет, який усе частіше був державним чиновником, і своєю службою, і творчістю змушений був брати участь у житті країни.Коли ми звертаємося до танської літератури, передусім ми говоримо про ліричну поезію. Вона продовжила й розвила великі досягнення минулого й піднялася на небувалу височінь.Долаючи внутрішню порожнечу та квітчастість віршів V- VI століть, перші танські поети хоча й були носіями цих вад, але на їхню творчість вже лягла печатка нового: майбутня простота форми й глибина поетичної думки.У танські часи переживали свій розквіт п'яти- і семисловні вірші з двохрядковою строфою, з обумовленим чергуванням тонів, з єдиною римою. Вони дали велику можливість застосуванню в поезії розмовної мови. Новаторство танської поезії поєднувалося з традиційністю зображальних засобів і висловлювалося не тільки у відкритті нової, але - часто - в поглибленні звичної теми. Гори й ріки, застава та місяць, мандрівник, верба й весна - все це існувало й розвивалось у китайській поезії з давніх-давен, і все це набувало протягом століть нову забарвленість. У русі поезії від піднесеності до повсякденності й конкретності відобразився той генеральний напрямок поезії танського часу, на якому були досягнуті найбільші її перемоги.На початку танської поезії стояли такі видатні майстри, як Ван Бо, Лу Чжао-лінь, Чень Цзі-ан, Мен Хао-жань, Гао Ші та інші. Окрім "тихої" поезії того часу була й інша - поезія битв і мандрів, яка зображувала людину в неспокійних, бурхливих обставинах. Кожен із цих різних поетів так чи інакше передував творчості своїх геніальних сучасників - Лі Бо та Ду Фу
После гибели коровы жизнь продолжалась своим чередом: мясо засолили, отвезли и продали. Купили новые тетради для Васи и обновы. На следующий день в школе в сочинении "из своей жизни" он напишет: "Корова отдала нам все, что у нее есть, то есть молоко, сына, мясо, кожу, внутренности и кости, она была доброй. Я помню нашу корову и не забуду". Так понял ребенок все происшедшее.