О любви слагают песни, сочиняют стихотворения, ради нее совершают безумные поступки. Но что же такое любовь? Любовь - это самое загадочное чувство в эмоциональной жизни человека. Никто не может дать отчётливого определения этому понятию. Хотя у людей возникают разные ассоциации со словом любовь, большинство связывает это чувство с такими понятиями как безмятежность, умиротворение, тепло и веселье в сердце. Однако любовь бывает различных видов.
Когда люди слышат слово Родина, то они ощущают чувство любви. Любовь к своему государству, области, городу. Любовь проявляется в уважении к окружающей природе, людям и животным. Это и любовь к дому и улице, где твое детство, и к бабушкам и дедушкам, которые брали летом в деревню, это и первый домашний питомец.
Еще один вид этого чувства - это любовь к своим родным и, конечно же, к родителям. Первые слова каждого ребенка это "мама" и "папа". Родители опекают своих детей с детства, окружают любовью и заботой, учат основам существования и во всех начинаниях.
Одним из важных аспектов человеческой жизни является дружба. В течение всей жизни человек встречает и знакомиться с разными людьми, которые затем становятся друзьями. Вот тут и проявляется любовь к друзьям, выраженная поддержкой, заботой, верностью. С друзьями всегда весело проводить время, гулять и делиться всевозможными новостями и секретами.
И наконец, любовь между мужчиной и женщиной. Каждый человек встречает в жизни свою вторую половинку. Кто-то полагает, что встретить любимого человека удается только раз в жизни. Настоящая любовь никогда не замечает недостатков и плохих поступков любимого человека.
Можно прийти к заключению, что любовь окружает всех людей на планете Земля. Она является составляющей жизни каждого человека. Любовь нашему сердцу биться чаще и наполнять его светом и теплотой. Поэтому очень важно проявлять любовь ко всему живому в этом мире, ведь она не сдаваться и идти дальше.
Источник: Сочинение на тему Любовь, Что такое любовь? (15.3 ОГЭ 9 класс)
Объяснение:
Нещодавно на уроці української літератури ми познайомилися з повістю- казкою Юрія Винничука „Місце для дракона“. Я люблю читати твори такого жанру, бо в них на прикладі вигаданих ситуацій письменник пропонує читачам розбиратися в стосунках людей, учитися відрізняти погане від хорошого, оцінювати вчинки персонажів. Сюжети таких творів найчастіше розвиваються в двох вимірах — реальному і фантастичному. Повість-казка створює вигадані світи, але при цьому дає нам можливість знайомитися з реальним світом, його правилами та особливостями, звертає нашу увагу на актуальні проблеми сьогодення.
Незважаючи на те, що персонажі із казки Ю. Винничука — представники Середньовіччя, проте їхні долі, життєві ситуації, думки та вчинки такі ж, як і в сучасних людей. Головний герой твору — дракон Грицько. Зазвичай зі словом „дракон“ у нас виникають асоціації „страшний“, „триголовий“, „кровожерливий“, „убивця“, чого аж ніяк не можна сказати про Григорія. Він добрий, ввічливий, чуйний, товариський, розсудливий, мрійник та романтик. Грицько не знищує людей, а їсть траву, читає книжки (зокрема Біблію!) й навіть пише вірші. Своє полум’я він спрямовує вгору, щоб не нищити рослини та комах, а навколо його печери ростуть клумби з квітами.
„Драконячі закони“, на жаль, панують саме в князівстві Люботин, де, власне, й відбувається дія твору. За традицією, лицар повинен знищити дракона, тому князь скликає воїнів звідусіль, аби вони, зібравшись докупи, убили хижака. Найсміливіший же стане чоловіком прекрасної князівни Настуні. Побачивши, що дракон не має наміру битися, бо не хоче завдати комусь шкоди, підступний князь вигадує інший іб досягти мети: він вирішує потоваришувати із драконом і змусити його чинити так, як цього хоче володар. Його наміри здійснюються. Грицько вважає князя своїм другом, заради якого він здатен на самопожертву. Дракон погоджується битися з лицарями й загинути від зброї воїна Лавріна, аби догодити князеві та „урятувати“ майбутнє Люботина — своєї батьківщини.
Наставник і вчитель дракона, старий пустельник казав: „Життя володаря не варте й одного рядка поета“. Але Грицько не зважає на ці слова й жертвує собою заради, як йому здавалося, друга — князя, заради князівни Настуні, у яку встиг закохатися.
Але вбивство дракона не приносить миру та спокою в князівство, а лише пробуджує лихі інстинкти... Це, врешті, розуміє й сам володар.
Читаючи повість, ми розуміємо, що проблеми, які порушив автор, є гостро актуальними в наш час. Адже „драконячі закони“, на жаль, панують і в сьогоденні. Добрі, чесні, відверті, порядні люди часто потерпають від підступних „володарів життя“. У сучасному важко виживати романтикам-поетам, яких долають зухвалі прагматики. А нових „князів“ мало цікавлять митці, для них важливими є передусім влада та особистий престиж.
Отже, повість-казка Юрія Винничука змушує нас замислилися над тим, а чи повинно так бути насправді? Чи правильним є те, що „поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні“? Відповідь на це питання, на мою думку, є очевидною.
