Народився в місті Портленд (штат Мен) 27 лютого 1807 року в родині адвоката. Був нащадком старовинного йоркширського роду, вихідців з Англії.
У дитинстві захоплювався читанням, складати перші вірші почав рано. Газета вперше опублікувала вірші Генрі, коли йому було 13 років.
Після здобуття початкової освіти в Портленді Лонгфелло вступив до Гарвардського університету, Боудойнський коледж. Після закінчення навчального закладу йому запропонували залишитися і працювати професором нових мов. Щоб грунтовно підготуватися до вступу на посаду, Лонгфелло більше трьох років провів на європейському континенті, був в Іспанії, Італії, Німеччині, Франції, де вивчав мови і літературу. Враження, отримані за кордоном, стали основою для майбутньої збірки подорожніх нотаток-нарисів «За океаном».
1829-1835 рр. Лонгфелло працював в Боуден-коледжі. На аналогічну посаду його в 1835 р запросили працювати в Гарвардський університет. І знову Лонгфелло їде подорожувати до Європи. Під час поїздки поет переживає особисту трагедію: померла його дружина, з якою вони одружилися в 1831 р.
В кінці 1836 р Генрі Уодсуорд повертається в Америку і приступає до викладання, зайнявши кафедру нових мов. У Гарварді працював до 1854 р.
Після видання книги «За океаном» (1835), Лонгфелло повністю присвячує себе поетичній творчості. Популярність йому приніс один з перших опублікованих віршів; в 1839 р побачила світ перша поетична збірка «Нічні голоси».
Потім видаються поетичні збірки – «Балади і інші вірші» (1842), «Вірші про рабство» (1842) та ін.
Світову популярність Лонгфелло принесла «Пісня про Гайавату» – епічна поема, в основу якої лягла індіанська міфологія.
Лонгфелло вніс вклад в національну культуру як перекладач. Переклади віршів поетів Італії (зокрема, він переклав «Божественну комедію» Данте), Німеччини, Франції користувалися величезним успіхом як у літературних критиків, так і простих читачів.
Останні роки життя поета були затьмарені фізичними стражданнями (його мучив ревматизм), однак він продовжував писати.
Помер 24 березня 1882 року в Кембриджі.
Відповідь:
Новина про те, що Остпа заарештували і підозрюють, що він учасник розбійницької шайки, Соломію приголомшила. Цитата: "Соломія аж похолола, коли почула про таку напасть на Остапа. Вона з обуренням відкидала ті обвинувачення, розповідала всю свою історію, благала, мало не плакала". Всі її думки тепер крутилися лише навколо одного - як визволити Остапа з такої халепи. Цитата: "Все це було таке чуже, таке байдуже до Соломіїного горя, ще байдужіше, як плавні. І чого вони з Остапом забились сюди? Нащо вони стільки терпіли, стільки набідувалися на Бессарабії, мало не пожили смерті у плавнях? Чи не краще було б зігнити у панській неволі серед своїх людей?" Коли вона почула, що можна викупити Остапа, давши хабаря, то "Соломії трохи розвиднілось. Коли тільки річ у грошах,— вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона від рота відриватиме кожен шматок, кожен шеляг складатиме на викуп".
Пояснення:
