Філософська символіка та система образів твору. літературні дослідники називають повість видатного американського письменника е. хемінгуея (1898-1961) «старий і море» «притчею», певно, це дійсно так. бо цей, з одного боку, дуже реалістичний твір — не простий опис цікавої пригоди, не просто розповідь про поєдинок відважного старого з морем і рибою. ця повість має значно ширший і узагальнений зміст, який не зводиться лише до авторської ідеї про необхідність збереження людиною мужності та гідності за будь-яких обставин. про це хемінгуей писав у кожному своєму художньому творі. але саме з приводу повісті «старий і море» письменник сказав: «здається, що врешті-решт я домігся того, над чим працював усе моє життя». що мав на увазі хемінгуей? напевно, однозначно відповісти на це питання неможливо. але зрозуміло одне: він досягнув у своїй творчості вищої сходинки і на рівні ідей, і на рівні художнього зображення дійсності. зовні сюжет повісті досить нескладний. старий сантьяго, герой твору, стомлений невдачами, які переслідували його вже довгий час, відпливає далеко у море, в пошуках здобичі. йому пощастило: попалась «величезна риба». та риба була велика і сильна, що старому довелося докласти чимало зусиль, щоб перемогти її. але на зворотньому шляху акули пожирають рибу, і старому залишається її кістяк. однак річ у тім, що сама по собі боротьба старого з рибою, з акулами — це лише видима частина сюжетного «айсберга». захована ж упідтексті частина говорить про більш важливе і значне: письменник розмірковує над взаємовідносинами людини із суспільством, людини і природи, людини і навіть всесвіту. реалістичні образи старого, моря, риби, хлопчика, левів, акул навівають символістичного значення і знаходяться в стані протистояння і єдності одночасно. стверджується думка про взаємозязок усіх мешканців землі: людей, тварин, птахів, і в той же час один із парадоксів людського існування: людина змушена вбивати тих, коголюбить, хто «дорожчий від брата». «як добре, що нам не потрібно вбивати сонце, місяць і зірки, достатньо того, що ми вимагаємо їжу у моря і вбиваємо своїх братів». людина — частина природи, частина всесвіту. вона відчуває це і прагне до гармонії з ними. саме такою повинна бути світобудова: людина у гармонійному співіснуванні з природою, всесвітом — до такої важнішої думки приходить хемінгуей. розглянемо взаємозв’язок образів і старого та хлопчика: старість — юність кінець — початок хлопчик манолін — продовження старого, його майбутнє, він забезпечить йому безсмертя, отримавши разом із досвідом і частину душі сарого. «був би зі мною хлопчик», — рефреном звучать у повісті слова старого, якими автор стверджує думку, що сила людства у його єдності. образи акул — хижаків, ворогів можна ще сприймати, як перешкоди на шляху досягнення мети. людина сміливо вступає з ними у боротьбу. «акула нічого не боїться і чинить так, як їй заманеться . тут звучить знамените «…людина не для того створена , щоб бути переможеною. людину можна знищити, але її не можна перемогти». але «переможець нічого не здобуває» — цю філософську думку хемінгуей виніс навіть у заголовок одного із своїх творів. сутність людського життя у боротьбі і перемозі в ній, можливо, це перемога над собою. в житті (морі) у кожного є своя риба (мета, ціль), яку потрібно здобувати, є свої акули (вороги, перешкоди), і, слава богу, є свій хлопчик (надія на майбутнє, на своє продовження), свої леви («найкраще в моєму житті», символ юності, дитинства, щасливих миттєвостей, того, що є жити). а ще людина — частинка неосяжного всесвіту. вона відчуває себе добре лише в гармонії з усім, що оточує її: небом, сонцем, морем, птахами, рибами. вона — не цар, не піщинка — вона рівна серед рівних. стають зрозумілими слова хемінгуея з приводу закінчення ним повісті: «здається, що я, врешті-решт, домігся того, над чим працював усе моє життя». письменник у своїх творах завжди змальовував якісь актуальні соціальні конфлікти, проблеми сучасного йому життя, оточуючого його суспільства. тобто, там-були зафіксовані лише миттєвості, а тут — вічна картина світу і людського існування.читать полностью:
Большинство книг В.Быкова - это повести о войне .Я прочитала повесть "Сотников",которая рассказывает историю двух партизан : Рыбака и Сотникова .Их отправили добыть провизию для отряда .Была зима ,но деликатный Сотников ,чувствуя себя больным и разбитым ( он кашлял .у него была температура ) ,отказаться от задания не смог ( ведь всем было тяжело) .Рыбак - на первый взгляд -боец бравый ,справный ,отважный ,боевой .На него была главная надежда . Поход соратников оказался неудачным .Они наткнулись на полицаев ,бросили добытую овцу и спрятались в доме у местной жительницы .Но кашель Сотникова выдал их .Всех погнали в комендатуру . И вот тут начинается ВОСХОЖДЕНИЕ Сотникова к вершинам мужества и подвига и ПАДЕНИЕ Рыбака в омут предательства .. Сотников молчал ,когда его били ,молчал ,когда выжгли звезду на теле ,молчал ,когда повели на казнь .Тщедушный учитель оказался сильным духом героем .А Рыбак ? Он сначала ,чтоб не били ,рассказал о местоположении отряда ,затем выдал сведения о командире ,связных .Он всё успокаивал себя .что рассказывает чуть - чуть .А отряд уйдёт со своего места ,узнав ,что гонцы попали в руки врага . Но его трусость и малодушие приводят к тому ,что он лично казнит своего товарища по отряду - Сотникова .Так его повязали фашисты - кровью . Рыбак ,для которого геройство было показным ,а бравада - фальшивой .пытается даже после того,как повесил Сотникова ,сам покончить жизнь самоубийством ,Но ,всплакнув себя и браво пошагал с карателями на новое задание . Книга интересна тем ,как на войне выявляется характер человека .Не всегда тот ,кто кажется героем -герой наделе . Книга учит мужеству ,стойкости ,верности своим идеалам .В конце повести есть интересный эпизод .Во время казни Сотников видит ,как смотрит на него мальчик в будёновке - как на героя .Гибель Сотникова была не напрасной .Она научила мужеству мальчишку и многих односельчан ,молча смотревших на казнь .
