Найбільший внесок у справі перекладів поезій американського митця зробив В. Мисик, переклавши п’ятнадцять його віршів. Він звернувся до творів Лонґфелло на початку 30-х років минулого століття. Результати його праці високо оцінює Н. Куляса: «В. Мисик відходить від копіювання іншомовного синтаксису, фразеології, пише по-українськи, на основі власного життєвого і поетичного досвіду, малюючи задану автором оригіналу картину» [5; с.46]. Високий рівень відтворення оригіналу у Мисикових інтерпретаціях відзначає і Р. Зорівчак. Частина інтерпретованих поезій увійшла до збірки «Планета. Вибране» (1977), журналу «Всесвіт» (№8 за 1977 р.), 13 перекладів публікувалися у двотомному зібранні творів українського інтерпретатора (1983) та книзі «Захід і Схід. Переклади» (1990). Вірш Лонґфелло «День відійшов» як один із блискучих зразків скарбниці поетичного перекладу поміщений у книзі «Тисячоліття. Поетичний переклад України-Русі» (1995) — антології поетичного перекладу XI—XX віків, яку здійснено в Україні вперше.Слід додати, що у фонді В. Мисика Харківського літературного музею знаходиться його переклад з ЛонґсЬєлло російською мовою «Голландская картинка» (Вст. № 19273, РП 2771), два варіанти «Стріли і пісні» (Вст. №19272, РП 2770), перший з яких увійшов до двотомного зібрання творів поета (1983), а другий не друкувався; варіанти «Сільського коваля» із правками (Вст.№19274. РП 2772; Вст.№19275, РП 2773); фрагмент із вступу до «Пісні про Гайавату», який був опублікований вже після смерті В. Мисика («Всесвіт», №7,1987).Поезію «Самсон» переклав для українського читача Сава Голованівський і помістив (без останньої строфи) у збірку поезій «Синій птах» (1980), а також (вже повністю) у трьотомне зібрання творів (1981).Сонети Лонґфелло «Данте» та «Осінь» представлені в антології «Світовий сонет» Д. Павличка (1983), а також у №2 «Всесвіту» цього ж року.В, Колодій — автор перекладу «Стріли і пісні», що входить до його збірки «Братерство» (1985). Проте зіставлення цього перекладу з іншими інтерпретаціями вірша показує, що перекладач дещо відхиляється від змісту, додає від себе відсутні у першотворі образи. Газета «Молодь України» від 2 червня 1985 року помістила вірш Лонґфелло «Дітям» у перекладі М. Грінчак.Серед наймолодших тлумачів поезії американського романтика — Марія Губко (1968—1995). її доля склалася трагічно, через чорнобильське лихо вона відійшла у вічність у віці 26 років, проте встигла заявити про себе як талановита поетеса і перекладач. Високе поцінування її таланту висловив Г. Кочур, наставник Творчої майстерні художнього перекладу, що входила до Творчого об’єднання перекладачів при СПУ, а також Д. Паламарчук, М. Коцюбинська, Д. Павличко, М. Стріха, П. Панч, В. Сухомлинський, М. Стельмах. , О. Гончар, О. Іванен-ко, Т. Коломієць та інші. Задумом М. Губко було укласти антологію американської поезії. Серед американських поетів у перекладному доробку поетеси — вірш Лонґфелло «Псалом життя» (збірка «Так навесні ридає талий сніг», 1936; «Всесвіт», №1, 1997).Поезія американського поета зацікавила і В. Кикотя — військового перекладача у країнах Африки, викладача у вузах Черкас. Для перекладу він вибрав дві поезії — «Стріла і пісні» та «Псалом життя» і помістив у книзі «Промені самотності» (1998) поряд з англійським варіантом.У колі інтерпретаторів поезії Лонґфелло й поет, багаторічний політв’язень І. Коваленко. У його поетичній збірці «Джерело» (1999) знаходимо переклад «Стріли і пісні», виконаний на Уралі під час ув’язнення. Він виявив високу трансляторську майстерність, максимально близько підійшов до першотвору, зберіг синтаксичну ідентичність двох перших строф, денотативне та конотативне значення лексем. Це одна з найкращих, на нашу думку, інтерпретацій «Стріли і пісні». Слід віддати належне і Н. Забілі, для якої характерне тонке проникнення у поетичну тканину першотвору, легкість і невимушеність вислову, відтворення смислових і ритмомелодійних особливостей.Н. Пасічник, перекладацький досвід якої охоплює 11 мов і лише з англійської 27 авторів, знайомить нас із
Один из главных героев повести “капитанская дочка” — предводитель народного восстания е.пугачев. в наше время можно услышать много толков по поводу этого восстания, и все они различны: одни склонны называть это освободительной борьбой угнетенного народа, другие чистой воды разбоем. в пору пушкина отношение к пугачеву и восстанию, которое он возглавил, тоже было двояким, поэтому-то оно и вызвало неподдельный интерес поэта. пушкин изучил много документов, касающихся пугачева и его дел, прислушивался к мнению народа, и в результате появилось два произведения, посвященных этому человеку: “ пугачева” и “капитанская дочка”. впервые на страницах повести мы знакомимся с пугачевым (не зная при этом, что это пугачев), уже во второй главе. пугачев — случайный человек, богом посланный гриневу и савельичу в “вожатые”. только ему смогли наши герои добраться до жилья и переждать пургу. с этого эпизода можно уверенно сказать, что “вожатый” — человек бывалый, далеко не робкого десятка. гринева поразила “сметливость его и тонкость чутья”. показалась и внешность человека: “наружность его показалась мне замечательна: он был лет сорока, росту среднего, худощав и широкоплеч. в черной бороде его показывалась проседь; живые большие глаза так и бегали. лицо его имело выражение довольно приятное, но плутовское. волоса были обстрижены в кружок; на нем был оборванный армяк и татарские шаровары”. речь “вожатого” насыщена пословицами, поговорками. а впоследствии мы узнаем о любви пугачева к народным песням. это свидетельствует о его народных корнях. одним словом, пугачев-“вожатый” показался мне приятным, милым человеком”. вторая встреча с пугачевым (теперь уже предводителем народного восстания) состоялась в белогорской крепости, куда был направлен на службу гринев. здесь мнение мое о пугачеве, как о милом, приятном человеке заметно пошатнулось: пугачев на этот раз — смертоубийца, по его вине гибнут полюбившиеся нам отец и мать маши мироновой, простые, благородные люди, с детства придававшие огромное значение понятию чести. я не сказала, что мое мнение о пугачеве радикально изменилось. нет. и причиной этому — поступок пугачева в отношении гринева и савельича, который, кроме как благородным, никак не назовешь. пугачев здесь тоже видится мне человеком чести, он не смог нанести обиду тому, кто когда-то сделал ему добро, хоть человек этот — его противник и заслуживает такой же кары, что и остальные противники пугачева. это свидание с пугачевым у петра гринева было не последним. в следующий раз он встретился с “бунтарем”, когда ехал освобождать из плена швабрина свою возлюбленную машу миронову. пугачев сам взялся сопровождать молодого дворянина до белогорской крепости. по дороге между ними завязался разговор, из которого мы узнаем жизненный принцип этого человека: “чем триста лет питаться падалью, лучше раз напиться живой кровью”. то есть чем жить долгую жизнь в угнетении и неволе, лучше прожить немного, но свободным человеком, никому не подчиняясь. на слова гринева о том, что “жить убийством и разбоем клевать мертвечину”, пугачев ничего не ответил и задумался. такое поведение, по моему мнению, говорит о том, что подобные мысли, скорее всего, посещали и пугачева. в этом же разговоре пугачев, мудрый и смелый вождь восстания, признается, что предчувствует поражение поднятого им бунта и свою казнь. устами пугачева пушкин здесь высказал свою идею — народное восстание закономерно, но оно не к желаемым результатам, потому что “не бог видеть бунт, бессмысленный и беспощадный”. итак, пугачев — благородный и смелый, но он и жестокий. читая произведение, так и хочется склониться к мысли, что это положительный герой, но тут же представляешь себя на месте мироновых и сотен других людей, которым не выпало счастье подарить пугачеву в свое время заячий тулупчик, и начинаешь понимать, что тот, кто берет на себя божье право распоряжаться людскими жизнями, вряд ли может быть положительным.перескажи)
Перу замечательного поэта и писателя а. с. пушкина принадлежит много образов романтических, смелых, мужественных и благородных героев. владимир дубровский — один из них. владимир — потомственный дворянин, молодой, образованный. он единственной сын своего отца андрея гавриловича дубровского, извести его своей добропорядочностью, честным и неподкупным характером. едва завершив службу владимир переносит две тяжелее для него утраты: смерть отца и потерю родового имения. несмотря на обрушившиеся на него несчастья, молодой человек не падает духом. спасая своих крепостных от расправы, он уводит их в лес и становится предводителем отряда разбойников, быстро прославившегося своим странным благородством: они никого не убивали, а грабили только богатых. настойчиво и верно идет дубровский к своей главной цели — отомстить виновнику всех своих бед кириле петровичу троекурову. однако судьба подготовила ему новое испытание — любовь к маше троекуровой. в своем стремлении сделать девушку счастливой, не омрачать ее жизни потерей родных ей людей, владимир готов отказаться от своего намерения. любовь к маше толкает дубровского на дерзкие и отчаянные поступки: он хитростью проникает в дом троекуровых и даже умудряется завоевать расположение и уважение самого барина. к сожалению, удача не всегда сопутствует молодому благородному разбойнику. волей обстоятельств маша выходит замуж за старого князя, а след самого дубровского теряется в неизвестности. однако память о нем, наверняка, надолго останется в сердцах людей, знакомых с ним, и даже узнавших о нем со страниц известной повести а. с. пушкина
Газета «Молодь України» від 2 червня 1985 року помістила вірш Лонґфелло «Дітям» у перекладі М. Грінчак.Серед наймолодших тлумачів поезії американського романтика — Марія Губко (1968—1995). її доля склалася трагічно, через чорнобильське лихо вона відійшла у вічність у віці 26 років, проте встигла заявити про себе як талановита поетеса і перекладач. Високе поцінування її таланту висловив Г. Кочур, наставник Творчої майстерні художнього перекладу, що входила до Творчого об’єднання перекладачів при СПУ, а також Д. Паламарчук, М. Коцюбинська, Д. Павличко, М. Стріха, П. Панч, В. Сухомлинський, М. Стельмах. , О. Гончар, О. Іванен-ко, Т. Коломієць та інші. Задумом М. Губко було укласти антологію американської поезії. Серед американських поетів у перекладному доробку поетеси — вірш Лонґфелло «Псалом життя» (збірка «Так навесні ридає талий сніг», 1936; «Всесвіт», №1, 1997).Поезія американського поета зацікавила і В. Кикотя — військового перекладача у країнах Африки, викладача у вузах Черкас. Для перекладу він вибрав дві поезії — «Стріла і пісні» та «Псалом життя» і помістив у книзі «Промені самотності» (1998) поряд з англійським варіантом.У колі інтерпретаторів поезії Лонґфелло й поет, багаторічний політв’язень І. Коваленко. У його поетичній збірці «Джерело» (1999) знаходимо переклад «Стріли і пісні», виконаний на Уралі під час ув’язнення. Він виявив високу трансляторську майстерність, максимально близько підійшов до першотвору, зберіг синтаксичну ідентичність двох перших строф, денотативне та конотативне значення лексем. Це одна з найкращих, на нашу думку, інтерпретацій «Стріли і пісні». Слід віддати належне і Н. Забілі, для якої характерне тонке проникнення у поетичну тканину першотвору, легкість і невимушеність вислову, відтворення смислових і ритмомелодійних особливостей.Н. Пасічник, перекладацький досвід якої охоплює 11 мов і лише з англійської 27 авторів, знайомить нас із