Басня «Муха» — непреходящий символ деликатной басни Ивана Дмитриева. Ей уже свыше двухсот лет. Все мы не раз слышали выражение «мы пахали», порой не задумываясь о том, откуда оно к нам пришло. А между тем это изречение — из басни Дмитриева «Муха». Оно было подхвачено сразу после опубликования произведения, и вот уже в течение нескольких столетий используется в нашем лексиконе.
Басня Дмитриева «Муха» есть не что иное, как перевод басни французского поэта Пьера Вилье, восходящей, в свою очередь, к античной басне. По другим сведениям – французский автор к басенному жанру никогда не обращался, и произведений, где главным героем была бы муха, у него нет.
Начало басни повествует о Мухе, сидящей на роге у Быка, который после праведных трудов с плугом тащится на покой. По пути домой Мухе встречается сестра, и на ее вопрос «Откуда ты?», высокомерно заявляет: «Откуда? — Мы пахали». Автор не уточняет, где была Муха во время пахоты: так и ютилась на роге у Быка, пребывая в полном бездействии, или ловко присоединилась к нему во время возвращения домой. Но она не преминула гордо сообщить сестре о сопричастности к делу. В конце произведения – мораль (заключительное рассуждение).
В жизни нам нередко приходится констатировать факт, что кто-то, не имеющий никакого отношение к делу, примазывается к чужим трудовым победам и заявляет (как в басне И.Дмитриева «Муха»): «Мы решили», «Мы сбили».
Да, порой мы сталкиваемся с ситуацией, когда кто-то, совершенно не заботясь об истинном положении вещей, беззастенчиво присваивает себе чужие достижения. Зачем следовать истине, когда можно спокойно хвастануть?
ответ Мухи — «Мы пахали» пошел в народ и стал некой идиомой. Почему она прижилась? Потому что описанная ситуация слишком типична, она шагает из века в век.
Как стало возможным то, что Муха смогла приписать себе чужие трудовые достижения? Просто потому, что она оказалась рядом, и сумела воспользоваться ситуацией.
Басня Дмитриева «Муха» популярна не только в России, но и в других странах. Так, например, в двух разных вариантах она переведена на немецкий язык. Басня существует в немецком переводе Ганса Бауманна в антологии «Russische Lyrik 1185–1963». Автор второго варианта — Уве Грюнинг.
Однією з важливих проблем драми Г. Ібсена "Ляльковий дім" є проблема багатства і бідності. Але ця проблема є важливою лише в ключі іншої, не менш важливої і значущої. Багатство — це, в першу чергу, влада, яка надає особистості більше можливостей реалізуватися у житті. Від того, якими моральними принципами послуговується особистість, залежать її вчинки, ставлення до людей. Проте не можна сказати, що бідна людина позбавлена можливості бути особистістю та реалізовувати свої потреби та природні нахили. Ф. Шпільгаген писав: "В мені живе любов до свободи і непохитна рішучість не дати нікому себе поневолити; ніколи не схилити своєї голови, коли проти цього протестує моя совість; жити так, як сам життя я розумію, і йти лише тим шляхом, що я його собі обрав, хоч яким би він складним був, не даючи нікому жодним підлещуванням, жодними погрозами звести себе з цього шляху". Ті самі принципи сповідувала головна героїня драми "Ляльковий дім" Нора. Чому п'єса має назву "Ляльковий дім"? Для з'ясування цього питання не зайвим було б ще раз нагадати, хто така людина і що таке лялька. Отже, людина — це "суспільна істота, що має свідомість, володіє членороздільною мовою, виробляє і використовує знаряддя праці; особистість як втілення високих інтелектуальних і моральних властивостей". Лялька — "дитяча іграшка у подобі людини; макет фігури якоїсь істоти, зроблений з будь-якого матеріалу; безвольна людина або людина, якою розважаються". Нора називає себе постійно лялькою, хоча їй хочеться бути завжди людиною. У її житті було два чоловіки, яких вона любила і, навіть, боготворила — батько і чоловік. У скрутну хвилину життя перед
