Головний герой твору Вальтера Скотта молодий чоловік на ім’я Айвенго напевно викликає безліч емоцій у всіх читачів цього твору. Так відбувається з цілком зрозумілої причини – Айвенго цікавий з багатьох точок зору і викликає велику повагу. Особисто я почав перейматися інтересом і симпатією до головного героя вже на самому початку твору. Я помітив, що Айвенго помітно перевершував багатьох своїх однолітків, як мінімум, тому, що чудово володів зброєю.
Саме по собі вміння поводитися зі зброєю виділяє людину з позитивної сторони.
Однак варто зазначити, що Айвенго був напрочуд вольовим і чесною чоловіком. Тобто, його високі фізичні дані та вміння поводитися зі зброєю доповнювалися також і високими моральними та етичними якостями. На жаль для Айвенго, у нього виник серйозний конфлікт з власним батьком, за що молодий чоловік був вигнаний з дому.
Втім, це аж ніяк не зіпсувало йому долю. Він був досить сильним, щоб потрапити на службу до короля і служити йому вірою і правдою. Айвенго став справжнім лицарем.
Він допомагав багатьом людям, в тому числі і тим, хто був значно слабший за нього. Він робив добрі справи, ризикуючи власним здоров’ям і навіть
життям, щоб бути корисним для звичайних людей, які могли відплатити йому лише добрим словом і не більше.
Враховуючи все вищесказане, можна прийти до однозначного висновку про те, що Айвенго – це, по-перше, ідеальний воїн, який не був тільки вміли, але й сміливий, відважний, здатний на ризиковані вчинки, подолання болю і боротьбу до кінця за свої цілі і переконання. Крім того, звичайно, було безліч випадків, коли йому доводилося проявляти свої високі людські якості – благородство, вірність, відданість близьким людям і тим, кого він поважав. Особисто я не знаю людей, схожих на Айвенго, в сучасному житті.
В даний час, як мені здається, допомагати комусь просто так і безоплатно вважається ознакою дурості, а тому подібне лицарство фактично неможливе.
Объяснение:
Вырин, действительно относится к типу "маленького человека", нужно разобраться, ч… ... Чтобы доказать, что герой повести А.С.Пушкина "Станционный смотритель", Самсон Вырин, действительно относится к типу "маленького человека", нужно разобраться, что за собой кроет это понятие. В русской литературе "маленького человека" обычно наделяют такими качествами как доброта, трудолюбие, робость, смирение. У него низкая должность, его труд чаще всего бессмысленный или неблагодарный. Такой человек не имеет знакомств в высшем свете, он оказывается социально незащищенным
Объяснение:
Вы должны были, братья,
Устоять, как стена.. .
А. Т. Твардовский
Александр Трифонович Твардовский знал о войне не понаслышке, сам трудными ее дорогами многие сотни километров, оттого и стихи его, правдивые и суровые, полны исторического оптимизма, веры в неизбежную победу русского оружия.
Одно из лучших стихотворений Александра Трифоновича «Я убит подо Ржевом» написано в форме монолога бывшего бойца, павшего за свободу родины, оттого имеющего право говорить с живыми откровенно, без излишней слезливости и пафоса.
Я убит подо Ржевом,
В безымянном болоте,
В пятой роте, на левом.
При жестоком налете.
Я — где корни слепые
Ищут корма во тьме;
Я — где с облачком пыли
Ходит рожь на холме.
Поэту удалось создать собирательный образ поколения, оставшегося на полях сражений, честно выполнившего свой долг до конца. Да, им хотелось жить и любить, растить хлеб и детей, но пришла суровая година войны, и люди встали живым щитом и не дрогнули, а ушли — только мертвыми.
Наши очи померкли.
Пламень сердца погас,
На земле по поверке
Выкликают не нас.
Вы должны были, братья,
Устоять, как стена,
Ибо мертвых проклятье —
Эта кара страшна.
Автор сумел найти ту грань, между жизнью и смертью, памятью и забвением, за которую уже не перейти, ее может понять и предвосхитить только талант поэта. Он высказывает мысль, которая владела умами всех, к чему стремились «живые и мертвые» :
Нам достаточно знать,
Что была, несомненно,
Та последняя пядь
На дороге военной.
Та последняя пядь,
Что уж если оставить,
То шагнувшую вспять
Ногу некуда ставить.
Стихотворение Твардовского воспринимается как завещание всех павших, не доживших до Святой Победы, тем, кто дошел, осуществил, добил фашизм в его «логове» . Это и предупреждение всем последующим поколениям, чтобы не допустили повторения кровавой бойни, ибо остановить войну сложнее, чем не допустить ее. Из своего «далека» поэт говорит с потомками, чтобы помнили тех, кто заплатил за победу безмерную цену — свою жизнь.
Завещаю в той жизни
Вам счастливыми быть
И родимой отчизне
С честью дальше служить.
И беречь ее свято,
Братья, счастье свое —
В память воина-брата,
Что погиб за нее.
Читатель и не заметил, как повествование перешло от героя стихотворения к автору, лишь сменился будничный ритм на патетический, появился пафос, оправданный великим подвигом народа, отстоявшего мир на земле.