М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации
Mary1708
Mary1708
23.09.2020 10:14 •  Литература

Составить четверостишие со словами мебель дарить комфотрт любовь

👇
Ответ:
andrey100573p018xj
andrey100573p018xj
23.09.2020
Мебель дарит :комфорт,любовь.
Это ведь так прекрасно .
Теперь мне будет вновь и вновь
 Дарить та мебель счастье
4,5(89 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
Alena11094
Alena11094
23.09.2020
Русской литературе без малого тысяча лет. Это одна из самых древних литератур Европы. Она древнее, чем литературы французская, английская, немецкая. Ее начало восходит ко второй половине X века. Из этого великого тысячелетия более семисот лет принадлежит периоду, который принято называть "древней русской литературой". 

В литературном произведении всегда трогают проявления заботы о других, доброты, стремления к облегчению жизни других, близких, проявления преданности — преданности людям и идеям, родной стране. Именно это — наиболее действенное нравственное начало в древнерусской литературе. Не прямые проповеднические наставления, поучения и обличения, на которые так щедры были древнерусские авторы, а бесхитростные примеры, конкретные деяния, невольные выражения чувств, когда автор как бы "проговаривается", — именно они производят наиболее сильное впечатление. 

А. С. Орлов обратил внимание на приписки на полях псковских рукописей, где авторы их проявляют свою заботу о других, жалуются на мелкие тяготы жизни, шутят с читателем. И. П. Еремин "открыл" в "Житии Бориса и Глеба" место, которое благодаря ему стало уже "знаменитым": юноша Глеб по-детски просит убийц не убивать его: "Не деите мене, братия моя милая и драгая! Не деите мене... Не брезете, братие и господье, не брезете!.. Помилуйте уности моее, помилуйте, господье мои!.. Не пожьнете мене, отъ жития не съзьрела, не пожьнете класа, не уже съзьревъша, нъ млеко безълобия носяща!.." И т. д. 
Но дело, конечно, не только в больших человеческих чувствах. Трогают и самые мелкие проявления человеческой заботы. Вот новгородский летописец в XII веке описывает долго стоявшую дождливую погоду и добавляет: "И сена не уделаша, скотинку нечем будет кормить зимой". 

В произведениях Аввакума трогает не только его самозабвенная идейная борьба, но и добрый юмор, которым, в частности, он порой смягчает и "возвышает" свое отношение к своим мучителям. Их же он и жалеет, над ними и подшучивает, называет "горюнами", "дурачками", "бедными". 

В "Повести о Горе-Злочастии" есть поразительное сознание ценности человеческой личности самой по себе — даже человека, опустившегося до крайних пределов падения, проигравшегося, пропившего с себя все, лишившегося друзей и родных, помышляющего о смерти. Повесть эта по своему гуманизму — предшественница произведений Гоголя и Достоевского. 

Можно было бы много говорить о разнообразных неувядаемых достоинствах многих и многих произведений древнерусской литературы, но самое главное — это ее сильнейшее нравственное начало, о котором мы только что говорили. Благодаря ему эта литература особенно ценна и для нас, для нашего времени. 

Увидеть это нравственное начало можно только на самых коротких расстояниях. Одна из основных задач наук об искусствах нам их понять, в частности литературоведения, — это "сокращение расстояния" между людьми, между и настоящим, между культурами, народами, странами, между людьми вообще. Благодаря нравственному началу, которое заключено в древней русской литературе, ее значение чрезвычайно велико именно сейчас. Любовь к родине, патриотизм также воспитывается на этом "укорочении расстояний", на представлениях о конкретных живых людях, конкретном родном пейзаже, близком ощущении как своего, как старины своей. Любовь к родине — это в основном, как и всякая любовь, интимное, глубоко личное чувство. Именно поэтому искусству, и литературе в частности, принадлежит такое большое место в воспитании любви к родине.
4,5(72 оценок)
Ответ:
serdykivka
serdykivka
23.09.2020

я думаю, що оповідання олдриджа джеймса «останній дюйм» – це історія про те, як важливо, щоб діти й батьки розуміли й любили один одного. головні герої оповідання – батько й син. батька кличуть бен. він був пілотом, але втратив роботу. а саме головне, мені здається, що він втратив свою сім’ю. його дружина залишила його, тому що не могла жити в аравії, де бен працював. вона виїхала на батьківщину. а його десятилітній син залишився з ним тільки тому, що джоанна вирішила не забирати його із собою: він був їй не потрібний. «так він і залишився ні із чим, якщо не вважати байдужої дружини, який він не був потрібний, так десятилітнього сина, що народився занадто пізно й, як розумів у глибині душі бен, чужого їм обом – самотньої, неприкаяної дитини, що у десять років почував, що мати їм не цікавиться, а батько – стороння людина, різкий і небагатослівний, не знаючий, про що з ним говорити в ті рідкі хвилини, коли вони бували разом».

мені дуже шкода хлопчика. я думаю, що це занадто важко для дитини – з дитинства почувати й думати, що ти нікому не потрібний, навіть своїм батькам. хоча бен іноді й пробував стати ближче до свого сина, звичайно це ні до чого не приводило. так, один раз він навіть хотів навчити дэви літати:

«бен якось спробував повчити хлопчика керувати літаком, і хоча син виявився дуже тямущим і досить швидко засвоїв основні правила, кожний окрик батька доводив його до сліз…»

я думаю, що бен просто не любив свого сина. він завжди мріяв, що заробить грошей і поїде в канаду в пошуках роботи. а його відправить до матері в нову ію. мені здається, що коли дитини люблять, то не прагнуть позбутися від нього, як тільки з’явиться можливість. і от коли старому льотчикові запропонували роботу, він вирішив взяти із собою сина. бен повинен був зняти для телекомпанії акул під водою, у їхній рідній стихії. знімати треба було в акулячій бухті, на червоному морі. коли вони летіли до бухти, то бачили навколо на багато кілометрів тільки пустелю: «усе було недвижимо й мертво. сонце випалювало тут усяке життя, а навесні на тисячах квадратних миль вітри здіймали на повітря маси піску й відносили його на ту сторону індійського океану, де він і залишався навіки на дні морському». от у якім небезпечному місці вони повинні були приземлитися: якби в них раптом зламався літак, то вони б загинули

під час польоту бен пошкодував, що взяв сина із собою: він уже не вірив, що вони зможуть полюбити один одного. коли вони приземлилися, батько як і раніше розмовляв із сином різким тоном. «бен знав, що тон у нього різкий, і завжди дивувався сам, чому він не вміє розмовляти із хлопчиком». я думаю, що це тому, що він не займався вихованням дитини з дитинства: «коли дитина народилася, почав ходити, а потім ставав підлітком, бен майже постійно бував у польотах і подовгу не бачив сина…». коли бен почав спускатися під воду знімати акул, те спочатку все йшло добре. але в другий раз скоїлося ихо. коли він прив’язував принаду, то вимазався кров’ю, і акула напала на нього. бен відбивався як міг і зрештою врятувався, зміг вибратися на берег. він був живий, але його руки й ноги були изранени, і він втратив багато крові. вибравшись, він знепритомнів, а коли отямився, то зрозумів: «справи його зовсім погані. але відразу зрозумів, що треба щось робити: якщо він умре, хлопчик залишиться один… єдиною надією врятувати хлопчика був літак, і дэви прийде його звістки. не було ні іншої надії, ні іншого виходу». я думаю, що тут він надійшов як теперішній чоловік. він, минаючи кров’ю, зробив всі, щоб урятувати сина. бен довго заспокоював хлопчика. спочатку він спробував прикрикнути на нього, але потім зрозумів, що син і так дуже наляканий, і з ним треба говорити спокійно й ласкаво. бен керував дэви, коли той перев’язував його й тяг до літака. коли вони добралися до машини, батько, щоб побадьорити його, сказав:

- у житті можна зробити все, що завгодно, дэви.

так він готовив сина до думки, що той зможе вести літак. коли вони забралися в кабіну, хлопчик уже перестав боятися й під керівництвом тата підняв машину в повітря. після зльоту, коли його батько знепритомнів, дэви виявився на великій висоті за штурвалом літака зовсім один. йому було дуже страшно, і в цьому немає нічого дивного: йому адже було всього десять років. але він був схожий по характері на свого батька – сильний духом і сміливий: «залишившись один на висоті в три тисячі метрів, дэви вирішив, що вже ніколи більше не зможе плакати. у нього на все життя висохнули сльози». так дитина стала зовсім дорослим

4,5(13 оценок)
Это интересно:
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ