Нещодавно на уроках світової літератури ми познайомились із твором Астрід Ліндгрен "Міо, мій міо". У цьому творі розповідається про пригоди одного хлопчика в Далекій країні. Ця книжка захопила мене з перших сторінок, як і інші твори цієї майстрині слова.
Головні герої казкової повісті постійно борються зі своїми страхами, мають жагу справедливості, за яку активно борються. Міо одержує перемогу над Като, діти стають вільними. Усі повертаються додому, а у країні панує щасливе життя. Мені сподобалось, що твір має щасливий кінець, адже це породжує віру у те, що і в нашому світі добро нарешті переможе зло.
2 октября 1941 года Игорь ушел на фронт. Мать, Анна Федотовна, получила письмо только одно. Вскоре пришло письмо от друга Игоря, Вадима Переплетчикова, который сообщил,что Игорь погиб. А затем пришла похоронка. Три дня Анна Федотовна кричала,три дня плакала вся коммунальная квартира. А потом началась жизнь без слез. Свой дополнительный паек А.Ф. отдавала детям соседей.Жили дружно. Письмо сына стало для матери отдушиной. Мать выучила его наизусть, Позднее сделала копии, а ветхие письма сына и его друга хранила.
Так лет. Однажды к старой бабушке пришли пионеры, дети,не знавшие войны. Они попросили у Анны Федотовны (к тому времени она ослепла) письма,так как в школе открывался музей, и детям поручили собрать материалы. Старушка предложила копии,но дети хотели оригиналы.
Пользуясь бес состоянием старушки,дети выкрали письма.
Узнав об этом , старушка умерла.
Пионерам объявили благодарность. А письма оказались в запасниках экспонат № .