Відповідь:
Пояснення:
У своїй повісті «Тарас Бульба» М. Гоголь окрім головного героя зображує ще два, не менш яскравих образи — це сини Тараса Остап та Андрій. Вони дужі, молоді хлопці, майже однолітки. Обидва брати навчалися в Київській академії й отримали гарну освіту. Щодо Остапа, то він з дитинства мріяв потрапити до Запорізької Січі і тому кілька разів кидав навчання в академії. Тільки погрози батька віддати його на двадцять років в монахи зробили його сумлінним учнем. За вдачею Остап був надто суворим і майже ніколи не вибачав образ. Навіть на батькові глузування він казав: «За образу не подивлюся і не зважу ні на кого». Андрій за своїм характером дуже відрізнявся від свого брата. Він був небайдужім до жінок, цінував красу, був мрійником і легко вчився. Ніжніше ніж Остап він ставився й до матері.
Коли Тарас Бульба нарешті привіз своїх синів до Запорізької Січі, «швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола». Невдовзі козаки взяли участь у визвольному поході проти утисків польської шляхти. У цьому поході «за один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. Риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м’якість, стали тепер грізними і сильними. А старому Тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших».
Остапу з народження була написана доля йти по шляху подвигів і битв. Він був холоднокровним, розважливим і хоробрим воїном, завдяки чому, як і мріяв Тарас Бульба, у битві з поляками під Дубно козаки обрали хлопця курінним. Потрапивши у полон, Остап загинув, як справжній воїн і герой — він ні слова не промовив під тортурами ворогів.
Андрій теж по приїзду в Запорізьку Січ спочатку «увесь поринув у чарівну музику куль і мечів». Але, на відміну від Остапа, він не вмів обдумувати й розраховувати свої дії в бою, тому завжди летів напролом, а завдяки сміливості часто проявляв дива військової майстерності. Одного разу доля його знову звела з колишньою коханою, яка під час походу козаків на шляхту опинилася в оточеному місті. Польська красуня настільки захопила серце й думки Андрія, що той забув про все, що було дорогим для справжнього козака: і про Вітчизну, і про присягу, і про батька. Це й згубило хлопця. Щоб захистити свою кохану, Андрій перейшов на бік поляків і виступив з ними у бою проти своїх товаришів-козаків, за що й був покараний. Його власноручно вбив рідний батько, навіть не давши Остапу поховати брата по-християнськи.
Остап і Андрій були синами одного батька, та не однакової були у них долі і не однакового вони були характеру. Один з них, Остап, загинув справжнім героєм на славу України і щирим патріотом, а другий, Андрій, зрадником на безчестя і власне горе Тараса Бульби.
(тут про двоих, просто выбери часть за остапа)
Объяснение:
Достоєвський добро висвітлив тему «маленької людини спочатку в роман «Бідні люди». Це питання вічне, і автор продовжив розвивати її в романі «Злочин і кара». Це актуальне питання не давало спокою і торішні часи. Автор акцентував увагу читачів на проблемі соціальної нерівності, переживань героїв відносно свого убогого становища.
Місцем дії автор обрав стару брудну частину Петербурга. І місце не є випадковим. На
літературному пейзажі розгортається життя родині Мармеладових, доля героїв яких дуже схожа на убоге і складне життя Родіона Розкольникова. Змучені убогим існуванням герої втрачають надію змушені йти на радикальні кроки: спиваються, вбивають, займаються проституцією. Саме убогість, на ввд бідності, є крайньою межею. Романи Достоєвського насичені тематикою нерадісного, убого існування. Здається, що «маленька людина» в суспільстві нічого не варта, її страждання не мають кінця. Безкінечні роздуми про те, що життя всміхається тільки «надзвичайним особам“ штовхають героїв роману на необдумані, фатальні кроки. Саме таким кроком і стає вбивство лихварки убогим студентом. Але чи саме убогість є тою причиною, що змушує чините протиправне? Справді, просто вбогий хлопець стає «особливим» — вбивцею, який потім не може впоратися з муками совісті. Цінність людини не повинна затьмаритися любов'ю до скороминучих матеріальних цінностей, а бути людиною за будь яких умов.