Відповідь:
про те, що це була найбільша машина в тексті згадки немає, але те, що Захар Беркут у відповідь на пропозицію Тугара Вовка і монголів обміняти їх життя на життя сина Захара - Максима сам запустив з метальної машини в них камінь, то таке в книзі є .
цитата:
І, відвернувши своє лице, він пішов до машини, на якої варесі лежав величезний камінь, і сильною, недрожачою рукою взяв за ужовку, що придержувала тоту вареху в плоскім положенню.
— Батьку, батьку! — кричала Мирослава, рвучись до нього.— Що ти хочеш робити?
Але Захар, мов не чув її крику, спокійно намірював вареху на ворогів.
Пояснення:
— «Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя».
— «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком».
— «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив».
— «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю».
— «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися».
— «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли».
— Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся».
— «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці».
— «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати».
— І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись».
— «Хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без
Дары природы
Илья Иванович Машков – знаменитый русский художник начала двадцатого века. В своих работах автор отдавал предпочтение натюрмортам, изображая красоту ягод, цветов, фарфоровых фигурок и других предметов домашней утвари. Наиболее известным натюрмортом мастера кисти была картина «Клубника и белый кувшин», написанная в 1943 году. В ее создании использованы типичные для Машкова яркие, сочные краски и крупные мазки. На картине изображены спелые, сочные ягоды - прекрасное дарование русской земли.
На переднем плане картины искусно красуются спелые крупные ягоды клубники. Каждая из них как будто расположена таким образом, чтобы показать себя с наилучшей стороны. Две самых спелых и больших клубнички изображены слева, их спелость еще более выразительна в подсветке солнечными лучами, которые падают слева на стол. Остальные ягоды клубники расположены правее на столе, они уже не настолько яркие, но тоже спелые. Хотя есть справа две некрупных ягодки и чуть-чуть недозревших. На заднем плане картины тоже есть клубника, она горкой уложена на серебряном блюде.
В центре картины расположена мисочка с синей каемочкой, наполненная ягодами черной и белой смородины. В центре слева смородина очень хорошо подсвечивается солнечными лучами. И от этого блеска ягоды черной смородины выглядят как драгоценные черные жемчужины, а ягоды белой смородины создают впечатление рассыпанных бриллиантов. В центре картины стоит прозрачная ваза с веточками черной и белой смородины. И завершает композицию на темном фоне заднего плана большой пузатый глиняный кувшин. Он выполнен в белом цвете и тем самым уравновешивает цветовую композицию всей картины. Интересно, что в этом кувшине? Возможно свежее парное молочко. Картина как будто излучает тепло прекрасного летнего солнечного дня. Как чудесно летом! Как прекрасны дары природы!