"...Уж умнее того нельзя выдумать, что весь народ выдумал..."
"...Терпи, козак, – атаман будешь! Не тот еще добрый воин, кто не потерял духа в важном деле, а тот добрый воин, кто и на безделье не соскучит, кто все вытерпит, и хоть ты ему что хочь, а он все таки поставит на своем..."
"...неизвестно будущее, и стоит оно пред человеком подобно осеннему туману, поднявшемуся из болот..."
"...как же может статься, чтобы на безделье не напился человек?.."
"...Еще не большая мудрость сказать укорительное слово, но большая мудрость сказать такое слово, которое бы, не поругавшись над бедою человека, ободрило бы его, придало бы духу ему..."
Володимир Короленко "Сліпий музикант". Чи можна назвати Петра Попельського щасливою людиною?
Петрусь народився в багатій родині поміщика. Разом із радістю народження хлопчика прийшло і горе: він народився сліпим. Мати, дізнавшись про сліпоту Петруся, намагалася оточити сина зайвою опікою і увагою. Вона прагнула оберігати і пестити сина. Але дядько Петруся, Максим, що втратив на війні ногу, зауважив, щоб до хлопчика не виявляли «дурну дбайливість». На думку Максима, Петрусь повинен був сам пристосовуватися до життя. Це його загартує. Так дядько все життя залишався суворим і добрим другом хлопчика. Він не дозволяв Петрусеві відчувати свою неповноцінність. Петро Попельський з дитинства займався музикою, розвиваючи і збагачуючи свій духовний світ. Виріс повноцінною, духовно багатою і талановитою людиною. Він став музикантом. До свого першого концерту наш герой пройшов тяжкий шлях, на якому були розчарування у собі, горе, сльози, душевна криза. Завдяки дядькові Максиму, Петро знайшов у собі сили перебороти себе, здолати обставини, пов'язані зі сліпотою. Здавалося, що герой дійсно прозрів, тому що побачив реальне життя, пізнав його і зміг подарувати своє мистецтво людям. Окрім того, Петрові пощастило, що він зустрів Евеліну. Дівчина покохала його і вийшла за нього заміж. Отже, завдяки людям, які його оточували, своїй наполегливості, він стає щасливим: його визнають як музиканта, він зустрічає своє кохання, має сім'ю (турботливу дружину і маленького сина). У нього попереду щасливе майбутнє.
Володимир Короленко "Сліпий музикант". Чи можна назвати Петра Попельського щасливою людиною?
Петрусь народився в багатій родині поміщика. Разом із радістю народження хлопчика прийшло і горе: він народився сліпим. Мати, дізнавшись про сліпоту Петруся, намагалася оточити сина зайвою опікою і увагою. Вона прагнула оберігати і пестити сина. Але дядько Петруся, Максим, що втратив на війні ногу, зауважив, щоб до хлопчика не виявляли «дурну дбайливість». На думку Максима, Петрусь повинен був сам пристосовуватися до життя. Це його загартує. Так дядько все життя залишався суворим і добрим другом хлопчика. Він не дозволяв Петрусеві відчувати свою неповноцінність. Петро Попельський з дитинства займався музикою, розвиваючи і збагачуючи свій духовний світ. Виріс повноцінною, духовно багатою і талановитою людиною. Він став музикантом. До свого першого концерту наш герой пройшов тяжкий шлях, на якому були розчарування у собі, горе, сльози, душевна криза. Завдяки дядькові Максиму, Петро знайшов у собі сили перебороти себе, здолати обставини, пов'язані зі сліпотою. Здавалося, що герой дійсно прозрів, тому що побачив реальне життя, пізнав його і зміг подарувати своє мистецтво людям. Окрім того, Петрові пощастило, що він зустрів Евеліну. Дівчина покохала його і вийшла за нього заміж. Отже, завдяки людям, які його оточували, своїй наполегливості, він стає щасливим: його визнають як музиканта, він зустрічає своє кохання, має сім'ю (турботливу дружину і маленького сина). У нього попереду щасливе майбутнє.
"...Уж умнее того нельзя выдумать, что весь народ выдумал..."
"...Терпи, козак, – атаман будешь! Не тот еще добрый воин, кто не потерял духа в важном деле, а тот добрый воин, кто и на безделье не соскучит, кто все вытерпит, и хоть ты ему что хочь, а он все таки поставит на своем..."
"...неизвестно будущее, и стоит оно пред человеком подобно осеннему туману, поднявшемуся из болот..."
"...как же может статься, чтобы на безделье не напился человек?.."
"...Еще не большая мудрость сказать укорительное слово, но большая мудрость сказать такое слово, которое бы, не поругавшись над бедою человека, ободрило бы его, придало бы духу ему..."