ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
Объяснение:
Книжкове море - безкрає. Тому треба намагатися читати книги різної тематики,жанрів,читати якомога більше. Так ви зможете дати відповіді на свої численні »чому?», зрозуміти свої нахили та здібності,швидко адаптуватися у нинішньому складному соціальному середовищі.
Книга, з якою ви знайомилися самостійно й презентацію якої готували – не проста. Саме її авторові, російському письменникові,В.Короленку, належить така крилата фраза: «Людина створена для щастя, як птах для польоту». У чому ж воно,те щастя людське, яке воно і де його знайти? Над цим питанням ми замислювалися разом із письменником і деякі відповіді отримаємо в процесі презентації своїх досліджень.
IV . Актуалізація опорних знань
Експрес - опитування про читацькі уподобання учнів , про прочитані ними за останній час книги
V. Презентація пошуково-дослідницького творчого міні-проекту
1.Заочна екскурсія до Полтавського будинку-музею В.Короленка(з відео презентацією)
У Полтаві на тихій вуличці стоїть маленький будиночок, що потопає у буйній зелені старого саду. Усі полтавці добре знають цей будинок і називають «домом Короленка». Саме тут 1920 року оселився із сім’єю відомий російський письменник В.Короленко. Полтавська земля стала його останнім притулком. Він похований тут-таки, у садку. На могилі завжди живі квіти.
Народився В.Г.Короленко 15 липня 1853 року в Житомирі, у сім’ї повітового судді. Його батько Галактіон Панасович Короленко і мати Евеліна Йосипівна Скуревич відзначалися чесністю,добротою,шанобливим ставленням до людей. Їхні діти завжди відчували любов,турботу,»захист та оборону таких рідних і сильних людей». Саме батьки виховували в дітях милосердя,співчуття до знедолених і вбогих, негативне ставлення до жорстоких людей.
Хлопчик ріс допитливим і кмітливим. Його дитяча пам’ять увібрала численні казки,бувальщини,розповіді про минуле…У дитячій свідомості Короленка фіксувалися і суворі враження довколишньої дійсності.
Вступивши до Житомирської гімназії ,він уперше зустрівся з «жорстоким і безправним режимом»,який панував тоді у навчальних закладах. Ще більшу несправедливість побачив юнак,коли після смерті батька сім’ї довелося боротися з нестатками
У серці Володі росли прагнення справедливості,бажання до бідним і знедоленим. Про них він і розповів пізніше у своїх творах.
Короленко був не просто письменником. Він був людиною надзвичайно сміливою,мужньою.
3.Повідомлення «Короленко й Україна»
Майже 30 років Короленко прожив далеко від України,та завжди пам’ятав про цю землю. Письменника вабила «виразна,сильна,багата» українська мова, він любив,знав,цінував народну творчість. Любив Шевченкові поезії.
Переїзд до Полтави зблизив Короленка з видатними діячами української культури - Панасом Мирним,Михайлом Коцюбинським,Іваном Тобілевичем. Поміж творів,у яких звучить українська тематика - «Історія мого сучасника», «Діти підземелля», «Ліс шумить», «Без язика», «Сліпий музикант», «Епізоди з життя шукача».
над текстом художнього твору
Складіть сюжетний ланцюжок за повістю В.Короленка «Сліпий музикант»
Очікувана відповідь
На південному заході України в сім’ї багатих сільських поміщиків Попельських народжується сліпий хлопчик. Батько Петра - людина добродушна, але досить байдужа до всього,окрім господарства. Дядько ж,Максим Яценко, відрізняється характером борця. У битві з австрійцями Максим втратив ногу, отримав безліч поранень і був змушений повернутися додому. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю.
Настає весна. Дитина стривожена шумом природи,що пробуджується. Дорослі не помічають хвилювання хлопчика,який не справляється із великою кількістю вражень. Петрусь втрачає свідомість. Після цього випадку мати і дядько Максим намагаються допомагати хлопчикові осмислювати звуки і відчуття.
Петрусь любить слухати гру конюха Йохима на дудці. Свій чудовий інструмент той зробив сам. Нещасна любов налаштовує Йохима на сумні мелодії. Він грає кожен вечір. І одного разу до нього на стайню приходить сліпий панич. Петрусь вчиться грі на дудці. Мати,охоплена ревнощами, виписує з міста фортепіано. Але коли вона починає грати, то ця музика здається хлопчику грубою і галасливою. Такої ж думки і Йохим. Тоді Анна Михайлівна розуміє,що в нехитрій грі конюха значно більше живого почуття. Вона потайки слухає дудку Йохима і вчиться у нього. Урешті-решт її мистецтво підкорює і Петруся, і конюха. Тим часом хлопчик починає грати і на фортепіано. А дядько Максим просить Йохима співати сліпому паничу народні пісні.
У Петруся не має друзів. Сільські хлопці цураються його. А у сусідньому маєтку живе однолітка Петруся Евеліна. Вони стають друзями. Діти зростають,а дружба їх все міцнішає.
