Приблизно в той же час були написані перші вірші Симонова, а надрукували його твори вперше в 1936 році.
Після отримання вищої освіти в Літературному інституті імені Горького (1938) і закінчення аспірантури, вирушив на фронт у Монголію.
Творчість і військова кар'єра
У 1940 році була написана перша п'єса Симонова "Історія одного кохання", а в 1941 році — друга – "Хлопець з нашого міста".
Навчався Костянтин Симонов на курсах військових кореспондентів, потім, з початком війни, писав для газет "Бойове знамено", "Червона зірка".
За все життя Костянтин Михайлович Симонов отримав кілька військових звань, найвищим з яких стало звання полковника, присвоєне письменникові вже після закінчення війни.
Одними з відомих військових творів Симонова стали: "Чекай мене", "Війна", "Російські люди". Після війни в біографії Костянтина Симонова настав період відряджень: він їздив в США, Японію, Китай, два роки жив у Ташкенті. Працював головним редактором "Літературної газети", журналу "Новий світ", входив до складу Союзу письменників. По багатьом творам Симонова були зняті фільми.
Смерть і спадщина
Помер письменник 28 серпня 1979 року в Москві, а прах його був розвіяний, згідно із заповітом, над Буйничским полем (Білорусія). Його ім'ям названі вулиці в Москві і Могильові, Волгограді, Казані, Кривому Розі та Краснодарському краї. Також у його честь названа бібліотека в Москві, встановлено меморіальні дошки в Рязані і Москві, названі його ім'ям теплохід і астероїд.
Главной героиней повести является Мария, которая работает в единственном в деревне магазине. К ней приезжает ревизор и выявляет недостачу на крупную сумму денег – тысячу рублей. Если Мария вернет эти деньги в кассу в течение пяти дней, то сможет избежать суда. В семье главной героини таких денег никогда не водилось. Ее супруг, тракторист Кузьма, принимает решение взять взаймы необходимую сумму у односельчан, родственников, друзей и знакомых. Он обходит всю деревню, но необходимой для Марии суммы Кузьме собрать не удается. Хотя по намекам писателя такие деньги у местных жителей есть. Но взять их силой или украсть муж Марии не может, потому как является честным и порядочным человеком.
Читая повесть «Деньги для Марии», краткое содержание которой умещается в пять дней, выясняется, что такой короткий временной промежуток может длиться целую жизнь.
Вины главной героини книги в произошедшей недостаче нет. Эта женщина по своей неопытности и необразованности просто просчиталась, а назвать ее воровкой язык ни у кого из односельчан не повернется. По сути, в случившемся виновны все жители деревни. За самим магазином давно ходила дурная слава. Его даже называли «проклятым». После окончания войны продавщицу Марусю посадили на пять лет, а ее детей распределили по детским домам. Федор однорукий с трудом выкрутился после того, как у него обнаружили в кассе излишки. Потом была молоденькая девушка Роза, севшая в итоге в тюрьму на три года. Все в деревне об этом знали, но дружно просили Марию пойти работать в магазин, так как в ином случае даже за спичками и солью приходилось ездить в ближайшее село, расположенное в двадцати верстах от их поселка.
Распутин задает читателям вопрос: что же стало с этими сильными, здоровыми, далеко не бедными людьми, которые отвернулись от чужого горя? Марии горько и обидно не только из-за самого факта недостачи, но и от того, что в ее душе поселилось недоверие к людям и неверие в добро.
