Глава вторая
Евгений жил в живописной деревне, его дом находился у реки, окруженный садом. Желая как-то себя развлечь, Онегин решил ввести в своих владениях новые порядки: заменил барщину «оброком легким». Из-за этого соседи начали относиться к герою с опаской, считая, «что он опаснейший чудак». При этом и сам Евгений сторонился соседей, всячески избегая знакомства с ними.
В это же время в одну из ближайших деревень из Германии вернулся молодой помещик Владимир Ленский. Владимир был натурой романтичной,
«С душою прямо геттингенской,
Красавец, в полном цвете лет,
Поклонник Канта и поэт».
Ленский писал стихи о любви, был мечтателем и надеялся раскрыть загадку цели жизни. В деревне Ленского, «по обычаю», приняли за выгодного жениха.
Однако среди сельских жителей особое внимание Ленского привлекла фигура Онегина, и Владимир с Евгением постепенно сдружились:
«Они сошлись. Волна и камень,
Стихи и проза, лед и пламень».
Владимир читал Евгению свои произведения, рассуждал о философских вещах. Онегин с улыбкой слушал пылкие речи Ленского, но воздерживался от того, чтобы облагоразумить друга, понимая, что это за него сделает сама жизнь. Постепенно Евгений замечает, что Владимир влюблен. Возлюбленной Ленского оказалась Ольга Ларина, с которой юноша был знаком еще в детстве, и родители пророчили им свадьбу в будущем.
Автор дает характеристику семье Лариных. Ольга, младшая дочь, была
«Всегда скромна, всегда послушна,
Всегда, как утро, весела,
Как жизнь поэта, простодушна,
Как поцелуй любви, мила».
Полной противоположностью Ольге была ее старшая сестра – Татьяна:
«Дика, печальна, молчалива,
Как лань лесная, боязлива».
Девушка не находила веселыми привычные девичьи забавы, любила читать романы Ричардсона и Руссо,
«И часто целый день одна
Сидела молча у окна».
Мать Татьяны и Ольги в молодости была влюблена в другого – в сержанта гвардии, франта и игрока, однако , не спросив дочь, родители ее выдали замуж за Ларина. Женщина сначала грустила, а после занялась хозяйством, «привыкла и довольна стала», и постепенно в их семье воцарилось спокойствие. Прожив спокойную жизнь, Ларин постарел и умер.
Адже Робін Гуд не був рядовим грабіжником. У баладах він часто прагне відновити зганьблену справедливість, тобто робить те, що, згідно з народними виставами, повинен робити король. У одній з балад він заявляє королеві: "Я ніколи не ображав людини праведної і чесної, я нападав лише на тих, що живуть за чужий рахунок. Я ніколи не пролив крові орача..." Тому настільки охоче нападає Робін Гуд на зарозумілих князів церкви, огрядних абатів і ченців, що живуть за рахунок бідних трудівників ("Робін Гуд молиться богові"). А коли в руки йому попав єпископ Герфорд, що осмілився їхати через ліс Шервудський, він витрусив з нього триста дзвінких червінців, а також змусив його під звуки мисливських рогів танцювати у важких чоботях ("Робін Гуд і єпископ Герфорд"). Але не бажання наживи керує вчинками Робіна Гуда. Одна з його характерних рис- це турбота про бідних і пригнічених. Одного дня йому вдалося врятувати рибальський баркас від нападу піратів, і все золото, награбоване морськими розбійниками, він віддає біднякам ("Робін Гуд ділить золото"). Немало добрих справ зробив веселий Робін Гуд. Від повного розорення врятував він збіднілого лицаря, що заборговував абатові чотириста золотих, з'єднав вузами браку двох закоханих і тому подібне. Тому у Робіна Гуда багато друзів, завжди готових прийти на до Коли Робін Гуд ледь тягнув на собі Малюка Джона, пораненого в коліно людьми шерифа, згаданий лицар дав їм захист в своєму замку, а бідна стара, якій Робін Гуд допоміг у важкий рік, врятувала його від розправи єпископа ("Робін Гуд, стара і єпископ").
Хоча зазвичай Робін Гуд ворогує із знаттю, в одній з балад розповідається про те, як він допоміг лицареві, що попав в біду.
Син лицаря служив при королівське дворі, що вимагало великих витрат і лицареві довелося закласти всі свої маєтки абатові найближчого монастиря. Прийшов час сплати боргу, але платити було нічим, і лицар відправився в абатство просити про відстрочення.
Коли він проїздив через ліс Шервудський, на нього напали вільні стрілки на чолі з Робіном Гудом. Але побачивши, що у лицаря нічого немає, і вислухавши його сумну історію, Робін Гуд дав йому суму, необхідну для викупу земель, а решта вільних стрілців подарували коня, вуздечку, пару чобіт і шматок сукна на новий плащ.
Робін Гуд приходив на порятунок кожному, хто потребував до в самих різних життєвих обставинах.