Я всегда знала, что в человеке есть свет и погасить его трудно, он может быть где-то глубоко внутри, скрываться в недрах души. Знаю я одного старичка, всегда казался злым, угрюмым и грубым. Спокойно без каких либо положительных эмоций выгонял нас из под своих окон и кричал, что он в своё время, играл в хорошие и интересные игры. Почему то мне было его жалко, хоть он и казался злодеем.Я всё время пыталась увязаться за ним, чтобы спросить от чего он такой угрюмый, а он как медведь на меня посмотрит и молчит, и без каких либо сомнений и переживаний идёт по своим делам. Через пару дней, выглядывая в окно я увидела, что он улыбается, а улыбался он от того, что маленькие бездомные щенята, все бегут на него большой гурьбой. Видимо, он за ними ухаживал и кормил. На следующий день, я рассказала ему, что видела как он улыбался и на этот раз у меня получилось выпросить ответы на свои вопросы... Как оказалось он видел, что какой-то мальчишка с нашего двора пинал собаку ногами.Старик стал кричать на него, что так нельзя и всё ему это вернётся. Но он не слушал... Потом Старик узнал, что собака умерла и её никто даже и не собирался, потому что даже на следующий день она лежала там же, на бордюре.Старик вышел на улицу и похоронил бедную собаку. Но всё же мне кажется, что что-то старец мне не договаривал. От своей мамы я узнала, что был случай, когда мальчик избил собаку и она скончалась и как оказалось хозяином той собаки был тот старик. И я сломя голову, бежала к зоомагазину, чтобы купить щенка такой-же породы как была собака у того старика, заранее у мамы выведала какая была порода. Купив щенка, так же сломя голову, я бежала к двору старичка, чтобы вручить ему этот замечательный и пушистый подарок. На скамейке, во дворе сидел этот дедушка. С улыбкой на лице я подошла к нему и отдала щенка, в ответ он улыбнулся мне и заплакал и тогда я поняла, что в человеке есть свет и погасить его трудно
Нерозлучні друзі Митько і Сергійко. Хлопчики не дуже успішно закінчили
п’ятий клас і перейшли в шостий. На літні канікули вони отримали завдання
зібрати гербарій, але й не збиралися цього робити. У вересні хлопці знайшли
вдома якийсь гербарій, підписали його і здали. Як виявилося, цей альбом
старший брат Митька взяв у приятеля, а той теж взяв його на роботі на два
дні. Був великий скандал, Митькові дісталося від брата, а в школі вчителька
ще довго згадувала цей випадок.
У дружбі двох хлопчиків Митько верховодив. Це саме він придумав поїхати на канікули до бабусі, він приготував цілу промову, яка мала переконати батьків відпустити їх у село. Митько показав Сергійкові озеро і запропонував залишатися в курені в лісі на ніч. Сергійко спокійніший, він підтримує всі ідеї свого друга і допомагає реалізовувати їх.
Митько та Сергійко міські жителі, їм треба було виявити неабияку відвагу, щоб залишитися вночі в курені біля озера. Серед лісу, за три кілометри від села, хлопчики вистежували чудовисько, чергували біля вогнища. Звичайно ж, вони боялися невідомих нічних звуків, але підтримували один одного і не кидали в біді.
Митько і Сергійко ніколи не сварилися, хоча іноді між ними виникали непорозуміння. Якось хлопці нагадали один одному про їхні проблеми в школі: про Сергійкову трійку з фізкультури, про сині листочки в альбомі Митька. Але не дуже приємна розмова закінчилася тим, що хлопці розсміялися, і настрій для сварки одразу зник.