Роман “Война и мир” является исторической эпопеей доблести и мужества русского народа - победителя в войне 1812 года. Главный герой романа - русский народ. Как и в “Севастопольских рассказах”, так и в этом романе Толстой реалистически рисует войну в “крови, в страданиях, в смерти”. Толстой говорит нам о тяжести войны, о ее ужасах, горе (уход населения из Смоленска и Москвы, голод), смерти (умирает после ранения Андрей Болконский, погибает Петя Ростов). Война от каждого требует предельного напряжения моральных и физических сил. Россия в период Отечественной войны, в период грабежа, насилия и зверств, учиненных захватчиками, несет огромные материальные жертвы. Это сожжение и опустошение городов.
Большое значение в ходе военных событий имеет общее настроение солдат, партизан и других защитников Родины. Война 1805-1807 гг. велась за пределами России и была чужда русскому народу. Когда же французы вторглись на территорию России, то весь русский народ от мала до велика поднялся на защиту своего Отечества.
В романе “Война и мир” Толстой разделяет людей по нравственному принципу, особенно выделяя отношение к патриотическому долгу. Писатель изображает патриотизм истинный и патриотизм ложный, который даже нельзя назвать патриотизмом. Настоящий патриотизм - это прежде всего патриотизм долга, поступка во имя Отечества, умение в решающую для Родины минуту подняться над личным, проникнуться чувством ответственности за судьбу народа. По мнению Толстого, русский народ глубоко патриотичен. При занятии французами Смоленска крестьяне сжигали сено, чтобы не продавать его своим врагам.
Відповідь:
Чи вірите ви у дива? Більшість людей, на мою думку, відповість на це питання ствердно. Хоча будуть і такі, що вважатимуть їх дурницею і нісенітницею. Мабуть, у них немає фантазії і вони досить нудні.
Повість Роальда Дала «Чарлі і шоколадна фабрика» розрахована зовсім на інших читачів. Книга не досить звична. На перший погляд, вона надзвичайно проста і схожа на звичайнісіньку казку. Так, у ній багато казкових елементів: маленькі люди умпа-лумпи, водоспади, які змішують шоколад, телевізори, з яких роздають шоколад, тощо. Але, коли прочитаєш більше, поступово починаєш розуміти, що усе насправді набагато складніше. І пригоди, що сталися з Чарлі, та його друзями, зовсім не випадкові. Автор ненав'язливо розповідає дітям про те, чого не слід робити у житті. За зовні смішними пригодами дітей криється глибока мудрість. Адже Авґустус Глуп потрапив у механізм зовсім не випадково: йому слід було змінитися. Віолета Борегард, яка ніколи не розлучалася із жуйкою, мала дуже гарний урок, коли перетворилася на величезну чорницю. Вередлива дівчинка Верука, яку розбалували власні батьки, на мою думку, стане після повернення напрочуд спокійною і слухняною. А Майк Тіві, можливо, зрозуміє нарешті, що захоплення телевізором є шкідливим. Бо у дітей у голові тоді «стає пусто, гниє уява, мов капуста! Усі зникають почуття й таке тупе стає дитя, що не сприймає чарівні казки, фантазії й пісні!»
Чому містер Віллі Вонк подарував шоколадну фабрику саме Чарлі Бакетові? Тому що хлопчик був завжди вихованим, стриманим, добрим. А якою дивовижною була його щира дружба з дідусем! Приємно, що Чарлі так шанобливо ставився до свого дідуся.
Повість змушує замислитися над багатьма життєвими проблемами, на які дуже часто ми просто не звертаємо уваги. А було б непогано, коли б книгу прочитало якомога більше читачів. Може, тоді вони зможуть уникнути помилок у своєму житті.
