Харків, я люблю тебе! Люблю, люблю! За що? Я не знаю…
Напевно, за те, що ти є. Це так добре – те, що ти є. Зі своїми батьками я об’їздила пів-України. Мені сподобалися Київ, Львів, Дніпропетровськ… А тебе я просто люблю.
Адже ти моє рідне місто! Хіба може бути в людини два рідних міста? Або три? Ні.
Воно може бути тільки одне. І для мене це ти. Що ти кажеш? Ти не ідеальне?
А яке ідеальне? І яка різниця, ідеальне ти чи ні? Ти просто моє місто.
Моя подруга, що недавно повернулася з Москви, продзижчала мені вуха про красу Арбата, Красної площі і їм подібних визначних пам’яток російської столиці. Не ображайся на неї. Адже те, що вона захоплюється іншим містом, не означає, що вона не любить тебе.
Мені теж, як і їй, подобається Москва. На світі багато красивих міст. Але хіба в Римі я народилася?
Хіба в Парижі ходила до дитячого садка? Хіба я в Нью-Йорку пішла в школу і знайшла друзів? Хіба в Сіднеї живе моя родина? Ні, це все відбувалося і відбувається в Харкові, моєму рідному місті.
Деякі вважають, що нерозумно порівнювати тебе, наприклад, з Парижем. А нам хіба що? У кожного своя думка. Не будемо нікого переконувати – це безглуздо.
Але ти любиш кожного свого мешканця, адже так? Ти любиш їх усіх, усіх людей, що коли-небудь жили на твоїй землі. Навіть незважаючи на те, що вони можуть поставити порожню пляшку з-під напою просто посередині твого тротуару, а потім кричати, що їхнє місто брудне. І ще на багато чого ти закриваєш очі – твоя любов схожа на материнську, вона прощає все. І я сподіваюся, що коли-небудь твої мешканці віддячать тобі за неї. Адже ти – горде красиве місто, перша столиця нашої країни.
Тебе відвідував Петро І й інші великі люди. Ти дав притулок і виховав мислителів і письменників Сковороду і Гулака-Артемовського, композитора Лисенка, астронома Барабашова і знаменитого анатома Воробйова. Деякі твої будинки проектував сам Бекетов.
Твоя площа Свободи – друга за величиною у світі. У тебе двадцять два вузи. Люблять тебе студенти!
Багато молоді на твоїх вулицях, а про парк Шевченка й казати нічого! Твій Оперний – “місто в місті”, і в ньому виступають знаменитості. Твій парк імені Горького люблять і дорослі, і діти.
Одного разу у вересні весь наш клас утік з уроків і катався на “Сюрпризі” і “Ланцюгах” доти, доки в кожного з нас не закінчилися гроші. Додому, природно, ми йшли пішки. Йшли твоїми вулицями, розмовляли, сміялися, співали, кричали, і, здавалося, разом з нами радів і ти…
Харків мій, рідний і гарний! Люблю я тебе. Люблю твої парки, сквери, сади, проспекти, площі, театри, музеї, школи, магазини, кафе, клуби… Усього люблю тебе.
Нехай ти не найбагатше і не найщасливіше місто на землі, нехай у тебе є недоліки, але ти – моє рідне місто, а виходить, для мене найкраще!
Объяснение:
Зима всегда приходит неожиданно… Она застает врасплох даже тогда, когда ждать ее приходится долго... А когда еще не облетели листья с деревьев, еще не покрылась ледяным зеркалом гладь реки, пушистое белоснежное покрывало, выпавшее с небес за одну ночь, обескураживает даже тех, кто не привык ничему удивляться. Художнику удалось запечатлеть удивительное пересечение времен года. Как будто бы Осень уступила свою очередность Зиме, не успев выполнить свои обязательства…Но первый снег всегда приносит необъяснимую радость. Хочется, чтоб он не растаял, чтоб не потускнел его ослепительный блеск это желание и исполнил Станислав Жуковский. Его «Первый снег» украсит любое помещение, подарит ощущение свежести, бодрости духа и неожиданной радости.
