У віці сімнадцяти років майбутній письменник починає самостійне життя, окремо від батьків. Він активно пише вірші і п’єси, які сам ставив на сцені в Мюнхенській школі в 1947 році.
У 1951 р. йому вручають диплом актора сцени. Але невдовзі юнак залишає театральну діяльність, щоб цілковито присвятити себе літературі. Працює кінокритиком на баварському радіо.
Хоча публікуватися почав в 1947 році, але популярність до нього прийшла значно пізніше, після публікації таких творів, як «Джим Ґудзик і Машиніст Лукас» (1960), «Момо» (1973), «Нескінченна історія» (1979).
Помер 28 серпня 1995 у віці 65 років від раку шлунка, похований на цвинтарі Вальдфрідгоф.
Особисте життя Міхаель Енде
Енде був одружений двічі, але дітей у нього не було. Напередодні 1952 року вечірці у друзів він познайомився з актрисою Інгеборгою Хоффманн. Вони одружилися в Римі в 1964 році. Хоффман дуже вплинула на творчість і життя чоловіка, часто обговорюючи з ним його рукописи. Їх шлюб закінчився в 1985 році, коли 63-річна Хоффман померла від тромбоемболії.
Вдруге Енде одружився в 1989 році на японській німкені Маріко Сато, з якою познайомився ще в 1976 році. Ще до заміжжя Сато перевела кілька книг Енде на японську, а в період з 1977 по 1980 роки вони переклали німецькою близько десятка казок Кендзі Міядзави.
Міхаель Енде: цікаві факти
Роман «Джим Ґудзик і машиніст Лукас» автор спочатку написав як сценарій для вистави й подав його на розгляд театральному режисерові. Сценарій було відхилено з багатьма зауваженнями та пропозиціями. Письменник переробив сценарій і знову подав до театру. І знову йому відмовили. Він переробляв і подавав сценарій дванадцять разів! Лише після такої тривалої роботи опублікував його як книжку для дітей.
Як і заповідав сам автор, на його похороні звучала музика Моцарта, Глюка, а хор Державного театру виконав заключний акт з опери «Goggolori», до якої він написав і лібретто, і музику.
Объяснение:
Тема: поетична розповідь про стежину в рідному краю до рідної оселі
Головна думка: «живе у серці стільки літ ота стежина в нашім краю»
Ідея: уславлення любові до рідної землі
Проблематика: батьківщина і чужина, людина і мала батьківщина
Жанр: пісня
Художні засоби
Епітети: «вечоровім виднокрузі», «темнім лузі», «ревний біль», «ревний жаль».
Персоніфікація: «обрій землю обніма», «стежина … пішла, не повертає, стеле…».
Метафора: «живе у серці … стежина», «нема кінця їй (стежині) та й повороту теж нема», «біля серця стеле цвіт», «дощами мита-перемита, дощами знесена у даль», «між круглих соняхів із літа мій ревний біль і ревний жаль»
Повтори (рефрен, приспів): «Ота стежина в нашім краю Одним одна біля воріт».
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Дощами …»
Повтори (тавтологія): «одним одна», «нема кінця … теж нема», «мита-перемита», «ревний біль і ревний жаль».
Образи-символи: серце (джерело почуттів), стежка (любов до рідного краю), край (батьківщина), ворота (життєвий вибір), вечір (плин часу), цвіт (надія, оптимізм), дощі (сльози жалю), соняхи (дитинство, батьківське благословення).
Ліричний герой – доросла людина, котра відчуває єдність з малою батьківщиною.
Образ стежки, як любові до рідного краю та єдності людини з малою батьківщиною, є внутрішнім стрижнем ліричного твору.
Композиція.
1. Вихідний момент розвитку почуття. На схилі літ ліричний герой розмірковує про стежину до рідного дому, його наповнює трепетне почуття захоплення та незбагненності від, здавалося би на перший погляд, буденності («Чому, сказати, й сам не знаю, Живе у серці стільки літ»).
Розвиток почуття. Спогади про те, що настав час і він, як багато інших людей, по стежині пішов на широкий життєвий шлях далеко від рідного дому, на мить переповнюють щемом жалю і смутку («Ота стежина в нашім краю Одним одна біля воріт»).
2. Уже з другої строфи зростають окрилені почуття про стежину, адже вона частина рідного краю («Де обрій землю обніма, Нема кінця їй»).
3. Коли доводиться бути далеко, ліричному героєві допомагає любов до рідної домівки («Кудись пішла, не повертає, Хоч біля серця стеле цвіт»).
4. Кульмінація. Щирий жаль, бо довелося покинути рідну домівку («Дощами мита-перемита, Дощами знесена у даль»)
Авторський висновок. Стежка дитинства – це той духовний орієнтир, який допомагає ходити широкими та непростими життєвими дорогами («Між круглих соняхів із літа Мій ревний біль і ревний жаль»).
