Укажите группу народных песен, к которой относятся плачи и причитания а) трудовые песни б) семейные обрядовые песни в) календарные обрядовые песни г) удалые песни
Лавный герой произведений в. драгунского - денис кораблев. когда читаешь книгу, кажется, что он реальный, счастливейший из детей, к которому с пониманием и участием относятся окружающие - родители, товарищи, учителя. он простодушен, полон доброго отношения к людям, готов поделиться всем, что имеет, видит и чувствует. все рассказы о дениске кораблеве – познавания ребенком мира, своеобразный дневник мальчика, погруженного в переживания своего детства. наполнены и реалиями времени - комната "с удобствами" в коммунальной квартире, длинный общий коридор, , октябрятские вожатые, пионерский сатирикон. даже поводы для денискиной радости - и те - признаки времени - вот, например, пойти с папой в зоопарк или получить в подарок книжку "дядя степа" или подписку на журнал "мурзилка". не то, что танчики или айпад. это просто невероятные рассказы. и пускай многие реалии устарели, но я буду читать эту книгу потому, что объяснить непонятное гораздо легче, чем найти что-то такое же светлое, доброе, забавное, учащее хорошему, но ни грамма не поучительное. ведь кто, если не дениска и его товарищи, расскажут какие болезни хорошие, а какие так себе, серединка на половинку, научат разбираться в собаках и не путать их друг с другом (или хотя бы проверять наличие своей собственной на месте), объяснят, что не все взрослые говорят правду, докажут, что это все равно не повод расстраиваться. да и вообще, много чему может научить дениска. только вот с манной кашей по его примеру лучше не поступать, а то в наше время граждане совсем нервные, могут и окна расколотить, а не с добрым дядей милиционером в дом .
Коли ми бачимо перед собою гарну людину, то в перший момент відчуваємо захоплення її вродою. однак рано чи пізно нам хочеться довідатися: чи такою ж красивою є душа цієї людини? іноді з розчаруванням мусимо визнати, що твердження про невідповідність між зовнішністю та внутрішнім світом є правдивим. це твердження надихало й надихає письменників усього світу писати твори, присвячені проблемі співвідношення краси й моралі. головний персонаж роману відомого ійського письменника оскара уайльда доріан грей — емоційний, чутливий юнак, наділений природою надзвичайною вродою, людина високих почувань. "його обличчя чимось викликало дові бачилось — життєвий бруд ще не позначив його своїм тавром". і хіба дивно, що у світському товаристві доріана приймають із захопленням, милуються ним, засипають компліментами, хочуть бути якнайближче до нього? хіба дивно, що юнака лякає сама тільки думка про те, що врода зникне, зів'яне, мов її ніколи й не було? невинними слова головного героя твору, коли він бачить себе на майстерно виконаному портреті: "якби це я міг лишатись повік молодим, а старішав — я віддав би за це навіть саму душу! " ці слова викликають лише поблажливий усміх і в друзів грея, і в читача. автор майстерно веде сюжетну лінію далі — ми дізнаємося, що юнак уперше закохався, і його почуття взаємне. дівчина, театральна акторка сібіл вейн, так само має красиву душу, як і її коханий. доріан милується талановитою грою сібіл на сцені, мріє якнайскоріше одружитися з нею. та погано зіграна роль джульєтти нищить його почуття. він холодно відштовхує дівчину, яка не розуміє, що сталося. серце юної акторки не витримує зради, і вона тієї ж ночі вчиняє самогубство. а доріан, вкотре вирішивши поглянути на свій портрет, із жахом бачить зміни на ньому: "трепетливе й яскраве денне світло виказувало йому складку жорстокості біля рота так ясно, наче він дивився у дзеркало після того, як вчинив щось що ж би це означало? " лише одне: бажання грея виконано, портрет тепер буде змінюватися замість нього, а сам юнак залишатиметься привабливим. спочатку це вжахнуло головного героя роману, однак потім, зрозумівши всі вигоди такого становища, він старанно ховає портрет у кімнаті нагорі, щоб ніхто, крім нього самого, не міг зазирнути у потаємні глибини його душі. у читача виникає здогад: оскар уайльд за такої містичної складової сюжету показує нерозривний зв'язок між зовнішністю та внутрішнім світом людини. подальший моральний розклад доріана грея він не виписує детально, ми лише бачимо, як він веде розбещене, сповнене ницих учинків життя, як наповнює свій будинок коштовними речами, який поганий вплив має на молодь. спливають роки, і репутація цього чоловіка давно небездоганна: усі порядні люди міста сахаються від нього, чесні люди не хочуть мати з ним ніяких справ, навіть гидують стояти поруч. та справжню ницість життя грея показано в епізоді, коли безіл холлуорд, автор портрета, уперше за багато років поглянув на свій витвір і побачив "бридотно вишкірене обличчя. вираз портрета викликав лише презирство й огиду". художник одразу зрозумів, яким насправді є той вродливий чоловік, який стоїть перед ним, за що одразу поплатився. доріан грей убиває автора полотна, і картина одразу "реагує" — руки в намальованого чоловіка стали автор роману "портрет доріана грея" зачіпає у своєму творі не одне філософське питання, найголовніше з яких: чи існує взаємовплив краси та моралі? існує, вважає оскар уайльд. устами одного з персонажів, безіла холлоурда, він стверджує, що брехня, лицемірство, розпуста неодмінно лишають знак на зовнішності. і вражаюча різниця між вродою морально зіпсутого доріана грея та страхітливим, поораним глибокими зморшками обличчям на портреті є тільки підтвердженням цієї думки.
