ответ:Выбираешь страну. Геогр, положени, температура, осадки, население, полезные ископаемые, воды, площадь. Несколько карт и все готово.
Корея — европейское название страны, происходящее от названия средневекового государства Корё.
Общая численность населения Кореи более 36 млн человек (1962 г.). Из них в КНДР проживает И млн, а в Южной Корее около 25 млн человек. В национальном отношении Корея очень однородна — корейцы (самоназвание чосон сарам— «люди страны Чосон») составляют абсолютное большинство населения (99%).
Среди корейцев существуют мелкие этнографические группы, отличающиеся особенностями быта и культуры. Происхождение этих групп различно.
Этнографические особенности присущи населению о. Чечжудо, который вошел в состав Кореи в 1105 г., при династии Корё. К ним относятся главенствующая роль женщин в хозяйственной и семейной жизни, некоторые особенности хозяйства (разведение лошадей и подводный промысел), материальной культуры (темный цвет одежды и пр.) и духовной культуры. Выделяется и особый диалект района Чечжудо.
В северо-восточной части Кореи (провинция Северная Хамгёндо) находятся деревни чэгасын («монахи, живущие в домах»), сохраняющие некоторые особенности жизни буддийских монахов (трупосожжение, наличие буддийских кумирен и др.). Известным своеобразием отличается быт хванчжонминов («люди огненных полей»)—потомков людей, бежавших в горы из-за притеснений феодалов и занимавшихся там подсечно-огневым земледелием.
Из других национальностей наиболее многочисленны китайцы (около 50 тыс. человек). Японцы, составлявшие 5% населения Кореи (1.5 млн человек), после поражения Японии во второй мировой войне почты полностью выехали из страны.
Объяснение:
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!”.
Подробнее - на -
Объяснение:
