Порівняльна характеристика образів Остапа та Андрія за повістю М. В. Гоголя " Тарас Бульба" Є в історії українського народу могутній і прекрасний період: це - запорозьке козацтво. Про нього написано чимало цікавих творів, і один з найкращих - повість М. В. Гоголя "Тарас Бульба", над якою письменник працював майже десять років. Змальовуючи героїчну боротьбу українців за своє національне визволення, автор показує долі героїв у єдності з народним рухом. Це були кращі люди свого часу і вірні сини України, міцні духом, багаті розумом і глибоким патріотичним почуттям. Серед вільного товариства запорожців-богатирів центральне місце в повісті посідають образи старого козака Тараса Бульби і двох його синів - Остапа та Андрія, дуже несхожих і зовні, і за своїми характерами. Гадаю, що саме цей контраст допомагає Гоголю краще змалювати козацьку дійсність, примусити нас, читачів, замислитися над власним характером і вчинками. Вперше ми зустрічаємося з Остапом і Андрієм на їх рідному батьківському подвір'ї. Спочатку нас може більше приваблювати образ Андрія, бо порівняно з суворим Остапом він більш чутливий, ніжний. Навіть мати сильніше жаліє і любить саме його. Та ось із сторінок повісті постає історія життя кожного, і наше ставлення поступово змінюється. Ми розуміємо, що спільні у братів лише молодість, їх "свіжість, рослість, могутня тілесна краса", яка вразила навіть батька. Сам же Тарас зумів прищепити синам інтерес до козацького життя, виховати в них хоробрість, спритність. Але ці якості вдачі у братів зовсім різні: хоч Андрій і відзначався у бурсі сміливістю, але вона завжди призводила до лиха. У ньому поєдналися завзяття й удавана мужність: він вмів вивертатися, хитрити, навіть благати пощади. Зовсім інший - Остап, який ще з бурси виділявся ясним розумом і міцною волею. Чесний і хоробрий, він постає перед нами відданим товаришем: "Він був добрий у такій мірі, в який можна було бути з такою вдачею і в тодішній час".. Як тільки юнаки потрапляють до Запорозької Січі, відразу ж набувають доброї репутації у козаків: обидва спритні, обидва сміливі вояки. Але і тут їх хоробрість не однакова: Остап - спокійний і завжди впевнений у собі; за розумну хоробрість козаки цінують його і недарма вибирають курінним отаманом після загибелі Бородатого. А от хоробрість Андрія виявляється безрозсудливою та безцільною; він мало замислюється над тим, за що кидається у бій. Остап твердо знає, заради чого він живе, веде боротьбу; його надихає безмежна любов до рідної землі й товаришів, ненависть до ворогів і прагнення захищати вітчизну. Ось що робить Остапа справжнім героєм! У Андрія ж немає щирої любові до батьківщини і друзів, і тому сліпе кохання до дочки ворога швидко перетворює його на зрадника. Він забуває святі почуття вірності вітчизні та товариству: "А що мені батько, товариші, вітчизна! ... нема у мене нікого!". І ось стоїть він, боягузливий, нікчемний, перед судом свого батька. Ганебним було його життя, ганебна і його смерть... і тут же ми бачимо Остапа в останньому гарячому бою, після якого він потрапляє у полон. Терплячи нелюдські страждання, він навіть не простогнав; гідною й величною була його смерть. Прочитавши повість, я замислився над тим, як власні ідеали і мета людини відбиваються на її долі. Перед нами два брати, сини одних батьків, однієї землі. Але наскільки вони різні, бо різні у них святині! Ми переконуємося, що лише щира любов до вітчизни, чесне служіння їй возвеличує людину, а підступність і малодушність робить її нікчемною. Я впевнений, що, як і мене, кожного читача захоплює образ Остапа, заряджає прагненням бути схожим на нього. Андрій же, крім огиди, нічого в серці не викликає; і ми розуміємо, що він - лише принизливий виняток з численної армії українських синів - захисників нашої славної України)
Андрий – младший сын Тараса Бульбы. Он вместе со своим старшим братом Остапом окончил Киевскую бурсу, где учился охотно, без напряжения, мечтал о подвигах и сражениях. Он был изобретательнее, чем его брат, умел увёртываться от наказания. В отличие от Остапа Андрий был более привязан к мирной жизни, полной разнообразных наслаждений. С самой ранней юности он начал ощущать «потребность любви». Именно любовь заставляет Андрия совершить преступление, перейти на сторону врага. Для него воплощением любви становиться прекрасная панночка: «Кто сказал, что моя отчизна Украина? Кто дал мне её в отчизны? Отчизна есть то, чего ищет душа наша, что милее для неё всего. Отчизна моя – ты!... и всё, что ни есть, продам, отдам, погублю за такую отчизну!» Андрий готов был служить паночке до последней капли крови. Из - за любви козак предаёт свою отчизну: «А что мне отец, товарищи и отчизна? Так если ж так, вот что: нет у меня никого! Никого, никого!». Андрий отказался от своей родины, от верности своему народу, от отца и брата. Андрий начинает сражаться на стороне врага против своих вчерашних друзей соратников. Смерть выступает достойным наказанием для человека, совершившего такое предательство. Тарас убивает своего сына и долго смотрит «на бездыханный труп» Андрия, который «был и мёртвый прекрасен». Андрий погиб за свою любовь, судьба его была трагична. Остап-старший сын Тараса Бульбы.Он вместе с младшим братом окончил Киевскую академию.Остапу знания давались с трудом,только под угрозой отца остался он в академии. Вскоре Остап стал одним из лучших в академии.Всегда считался хорошим товарищем и его за это единодружно любили.С равными был прямодушен.Имел в сердце доброту и был тронут слезами бедной матери.После окончания учёбы Остап с братом приехали домой.Оба молоды и красивы,отправились с отцом в Запорожскую Сечь.Остап всё время думал о сражениях,мечтал о ратных подвигах,хотел ни в чем не уступать своему прославленному в битвах отцу. В свои 22 года он был поразительно хлоднокровен,всегда трезво мог оценить опасность.Остап ни разу не растерялся,не смутился в бою.Крепостью дышало тело молодого казака,а рыцарские качества приобрели силу льва.Казаки быстро оценили силу,смелость,ловкость,отвагу в бою.Даже Тарас Бульба поговаривал,что со временем из Остапа будет добрый полковник. Остап остался до конца жизни верен своей отчизне,своему дому.Даже в плену,когда его подвергали страшным мукам,он не сказал ни слово,ни крика,ни стона не вырвалось из его истерзанной груди. Он умер,как верный сын своей Родины.
Пословицы кратки, а ума в них целые книги. ● Хлеб питает тело, а книга питает разум. ● Хорошую книгу читать не в тягость, а в радость. ● Книга для ума – что тёплый дождь для всходов. ● Ум без книги, как птица без крыльев. ● Напрасный труд - удить без крючка и учиться без книги. ● Книга в счастье украшает, а в несчастье утешает. ● Книга подобна воде – дорогу пробьёт везде. ● Книга не пряник, а к себе манит. ● Книга в суме – в пути тягость, книга в уме - в пути облегчение. ● Книгу читаешь, как на крыльях летаешь. ● Книга не самолёт, а за тридевять земель унесёт. ● Сказанное слово – было да нет, а написанное живёт век. ● Неграмотный – как слепой, а книга глаза открывает. ● Не на пользу книги читать, коли только вершки в них хватать. ● Много прочёл, да мало учёл. ● Ленивому Микишке всё не до книжки. ● Недочитанная книга - не пройденный до конца путь. ● Велико ли перо, а большие книги пишет. ● Аз да Буки избавляют нас от скуки. ● Книги читай, а дела не забывай. ● Не красна книга письмом, красна умом. ● Книги книгой, да и своим умом двигай. ● Испокон века книги растит человека. ● Книга в труде, выручит в беде. ● Кто работает без книг, решетом воду черпает. ● Кто много читает, тот много знает. ● С книгой поведешься – ума наберешься. ● Книга – зеркало жизни. ● Книга для ума – что теплый дождик для всходов. ● Кто много читает, тот много знает. ● Прочел книгу – встретился с другом. ● Хорошая книга – лучший друг. ● Книга – твой друг, без нее как без рук. ● Береги книгу – она тебе жить. ● Грамотею и книга в руки. ● Недочитанная книга – не пройденный до конца путь. ● Ему и книги в руки. ● Книги не говорят, а правду сказывают. ● Книги читать – не в ладушки играть. ● Кто знает Аз до Буки, тому и книги в руки. ● Золото добывают из земли, а знания из книги. ● Ум без книги, как птица без крыльев. ● Напрасный труд удить рыбу без крючка и учиться без книги. ● Не на пользу книги читать, коли только вершки в них хватать. ● Испокон века книга растит человека. ● Читай, книгочей, не жалей очей. ● Будешь книги читать – будешь все знать. ● В книге ищи не буквы, а мысли. ● Дом без книги, что без окон. ● Иной глазами по книжке водит, а разум у него стороной ходит. ● Книга книге рознь: одна учит, другая мучит. ● Книга мала, а ума придала. ● Книга не мед, а всякий берет. ● Книга в труде, выручит в беде.
Весенняя природаВесна - это то время года, которого все ждут, устав от зимы. Весну часто называют долгожданной. Первые признаки весны, бывает, проявляются еще зимой, в феврале: чуть посильнее посветит солнышко - и начинают таять сосульки, звенит веселая капель, напоминая о приближении весны. После этого еще могут ударить морозы, может пойти снег, но все понимают: весна вот-наступит, порадует своим теплом.
Вот и пришла весна. Солнце начинает появляться на небе все чаще, небо делается более ярким, густо-синим, вовсю тает снег и бегут ручьи. Земля еще холодная, слишком сырая и голая, а через остатки снега пробиваются самые первые цветы, которые так и называют: подснежники.
Весна пришла! В лесу начинается оживление: просыпаются от зимней спячки звери, возвращаются после зимовки птицы. Все заняты парованием и обустройством уютных гнездышек и норок, все готовятся к выведению потомства, для этого нужны надежные дома.
Наступление весны - это пробуждение природы, начало активной жизни природы. Быстро набухают и лопаются почки, из которых появляются нежно-зеленые листочки, а затем они растут с невообразимой скоростью. За неделю деревья полностью покрывается листвой, которая нежно шуршит на весеннем ветерке. Всюду чувствуется жизнь.
за повістю М. В. Гоголя " Тарас Бульба"
Є в історії українського народу могутній і прекрасний період: це - запорозьке козацтво. Про нього написано чимало цікавих творів, і один з найкращих - повість М. В. Гоголя "Тарас Бульба", над якою письменник працював майже десять років. Змальовуючи героїчну боротьбу українців за своє національне визволення, автор показує долі героїв у єдності з народним рухом. Це були кращі люди свого часу і вірні сини України, міцні духом, багаті розумом і глибоким патріотичним почуттям.
Серед вільного товариства запорожців-богатирів центральне місце в повісті посідають образи старого козака Тараса Бульби і двох його синів - Остапа та Андрія, дуже несхожих і зовні, і за своїми характерами. Гадаю, що саме цей контраст допомагає Гоголю краще змалювати козацьку дійсність, примусити нас, читачів, замислитися над власним характером і вчинками.
Вперше ми зустрічаємося з Остапом і Андрієм на їх рідному батьківському подвір'ї. Спочатку нас може більше приваблювати образ Андрія, бо порівняно з суворим Остапом він більш чутливий, ніжний. Навіть мати сильніше жаліє і любить саме його. Та ось із сторінок повісті постає історія життя кожного, і наше ставлення поступово змінюється. Ми розуміємо, що спільні у братів лише молодість, їх "свіжість, рослість, могутня тілесна краса", яка вразила навіть батька. Сам же Тарас зумів прищепити синам інтерес до козацького життя, виховати в них хоробрість, спритність.
Але ці якості вдачі у братів зовсім різні: хоч Андрій і відзначався у бурсі сміливістю, але вона завжди призводила до лиха. У ньому поєдналися завзяття й удавана мужність: він вмів вивертатися, хитрити, навіть благати пощади. Зовсім інший - Остап, який ще з бурси виділявся ясним розумом і міцною волею. Чесний і хоробрий, він постає перед нами відданим товаришем: "Він був добрий у такій мірі, в який можна було бути з такою вдачею і в тодішній час"..
Як тільки юнаки потрапляють до Запорозької Січі, відразу ж набувають доброї репутації у козаків: обидва спритні, обидва сміливі вояки. Але і тут їх хоробрість не однакова: Остап - спокійний і завжди впевнений у собі; за розумну хоробрість козаки цінують його і недарма вибирають курінним отаманом після загибелі Бородатого. А от хоробрість Андрія виявляється безрозсудливою та безцільною; він мало замислюється над тим, за що кидається у бій.
Остап твердо знає, заради чого він живе, веде боротьбу; його надихає безмежна любов до рідної землі й товаришів, ненависть до ворогів і прагнення захищати вітчизну. Ось що робить Остапа справжнім героєм! У Андрія ж немає щирої любові до батьківщини і друзів, і тому сліпе кохання до дочки ворога швидко перетворює його на зрадника. Він забуває святі почуття вірності вітчизні та товариству: "А що мені батько, товариші, вітчизна! ... нема у мене нікого!". І ось стоїть він, боягузливий, нікчемний, перед судом свого батька. Ганебним було його життя, ганебна і його смерть... і тут же ми бачимо Остапа в останньому гарячому бою, після якого він потрапляє у полон. Терплячи нелюдські страждання, він навіть не простогнав; гідною й величною була його смерть.
Прочитавши повість, я замислився над тим, як власні ідеали і мета людини відбиваються на її долі. Перед нами два брати, сини одних батьків, однієї землі. Але наскільки вони різні, бо різні у них святині! Ми переконуємося, що лише щира любов до вітчизни, чесне служіння їй возвеличує людину, а підступність і малодушність робить її нікчемною. Я впевнений, що, як і мене, кожного читача захоплює образ Остапа, заряджає прагненням бути схожим на нього. Андрій же, крім огиди, нічого в серці не викликає; і ми розуміємо, що він - лише принизливий виняток з численної армії українських синів - захисників нашої славної України)