Основой комедии А. С. Грибоедова «Горе от ума» является столкновение двух сильных характеров – Чацкого и Фамусова. Они оба являются людьми со своей устоявшейся точкой зрения, людьми неприступными и стремящимися к тому, чтобы их услышали.Смысл названия пьесы полностью обусловлен историей Чацкого. Будучи человеком очень умным и начитанным, он не понимает того, как могут люди быть равнодушными к знаниям, в которых, как он считает, и есть смысл жизни. Фамусов не согласен с ним, он уверен, что достичь чего-то можно и простым упорством, а тяга к учению – лишь каприз и пустая трата времени. Именно упорство и желание доказать свою точку зрения и приводят Чацкого к тому, что общество во главе с Фамусовым начинает высмеивать его за высокий уровень интеллекта.
Это плохо сказывается на репутации Чацкого, сначала его просто считают странным, а потом и вовсе распускают слух о том, что, прожив какое-то время за границей, герой сошел с ума.
Непонимание со стороны окружающих вызывает в Чацком отвращение, и в какой-то момент он даже думает о том, что ум и багаж знаний, накопленный за время пребывания в другой стране – это то, что препятствует его нормальной жизни в не обремененном интеллектом обществе. Таким образом, название «Горе от ума» является своего рода печальным девизом для Чацкого, который, будучи уникальным человеком, оказался совершенно одинок в своих суждениях.
Подробнее - на -
Объяснение:
Так називали групу киівських неокласиків.
До неї у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, Юрій Клен (О. Бургардт), М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський.
Неокласики проголошували свою прихильність до "чистого мистецтва" та ідеї самоцінніості форми, активно використовували у своєї творчості античні теми та сюжети, міфологічні образи та мотиви. В той же час кожен із неокласиків був митцем з власним неповторним стилем.
У своїй творчості неокласики, як могли, уникали тем, пов'язаних з революцією. Тому навіть в ліберальні 20-і роки вони піддавалися критиці, а з початку 30-х почалося цькування. Вже у 1925-му році у червневій постанові ЦК КП(б)У у справі художньої літератури неокласиків згадано як «реставраторів старого буржуазного ладу».
У статті в «Літературній енциклопедії» (1929–1939 рр.), що писалася на початку 1934 р., українські неокласики (названі М. Зеров, П. Филипович та М. Рильський) були названі «буржуазно-націоналістичною течією в українській літературі, яка виникла ще до революції». Кіївським неокласикам ставили в провину такі риси як «…втеча від революційної дійсності в ідеалізоване феодально-буржуазне минуле і у зв‘язку з цим канонізація архаїчних класичних форм ... орієнтація на культуру буржуазної Європи». У статті їх також звинувачували у ідеалізмі, ескапізмі, формалізмі, використанні «формалістичного методу з метою заперечення революційної ідейності літератури й утвердження буржуазно-націоналістичної ідеології…».
Так до цієї літературної течії приліпили ярлик «махрові буржуазні націоналісти». Наслідки були передбачуваними.
М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара були заарештовані в 1935 р. Їх звинувачували в приналежності до таємної контрреволюційної організації на чолі з М. Зеровим, в шпигунстві, у підготуванні замахів на представників уряду та партії. А М. Зеров був розстріляний у 1937 році, у тому ж році загинув на Соловках П. Филипович, а через два роки у концтаборі на Колимі помер М. Драй-Хмара.
Подробнее - на -
