Пётр Па́влович Ершо́в родился 6 марта 1815, в Ишимском уезде в местечке Безруково, Тобольской губернии.русский поэт, писатель, драматург.БиографияЕршов П.П. – русский драматург, поэт, писатель. Он был рожден в семье чиновника, его отец часто переезжал с места на место. Ершовы часто бывали в казачьих станицах, посещали места, где предания о Ермаке и Пугачеве жили еще в каждом доме. В 1824 году брат Николай и сам Петр отправляются учиться. Они живут в семье купцов Пиленковых – родных по линии матери. После окончания гимназии их отец переводится в Санкт-Петербург, где оба брата поступают в университет.Петр учится на философско-юридическом факультете с 1831 года до 1835-го. Там он сближается с профессором Плетневым Петром – ученым русской словесности, знакомится с Пушкиным, Жуковским… Именно на их суд Петр Ершов отдает свое первое большое произведение – сказку «Конек-горбунок». Пушкин, прочив ее, похвалил Ершова и сказал, что ему теперь можно не писать произведения такого рода. Сам Плетнев во время лекции прочитал отрывок из «Конька-горбунка», а затем представил удивленной публике их автора и сокурсника – Петра Ершова. В 1834 году появляется отрывок из «Конька-горбунка» в «Библиотеке для чтения» (т.3), а уже в лету 1834 года сказка Петра Ершова выходит как самостоятельное издание. Молодому литератору сопутствовал успех, в декабре того же 1834 года выходит старинная быль «Сибирский казак» первая часть, а затем следом и вторая.Молодому сибиряку пришлось столкнуться с некоторыми проблемами по окончании университета. Ему не досталась желаемая должность, пришлось расстаться с некоторыми друзьями, которых у него было и так немного, а также пришлось выйти из литературной среды. Прощание с городом Петербургом вызвало в писателе противоречивые чувства: многое влилось в его душу, стало родным, дорогим. Ершов мечтал исследовать Сибирь, ему манила, как он называл «северная красавица», он мечтал об ее исследовании, так как Сибирь в то время была почти не изучена. Ершов возвращается на родину в 1836 году летом, работает в Тобольской гимназии, затем его повышают до инспектора в 1844 году, а потом до директора в 1857 году. Одним из учеников Ершова был сам Д.И. Менделеев. Женой Ершова стала его падчерица.В гимназии Ершов создал любительский театр. Там он занимался режиссурой, пишет пьесы для театра, такие как «Суворов и станционный смотритель», «Сельский праздник», комические оперы «Черепослов» и «Якутские божки».Ершов печатает стихотворения в Сенковской «Библиотеке для чтения», а также в «Современнике» Плетнёва.Ершов умер 18 августа 1869 году. Похоронен на Завальном кладбище в городе Тобольске.Литературная деятельностьЕршов стал знаменит благодаря своей сказке «Конек-горбунок», которую он написал еще будучи студентом. Впервые «Конек-горбунок» был напечатан небольшим отрывком в 3 томе «Библиотеки для Чтения», отрывок получил положительный отзыв Сенковского в 1834 году.Пушкин набросал первые четыре стиха сказки, до этого он читал ее в рукописи Ершова. Отдельной книгой «Конек-горбунок» выходит в 1834 году и переиздается при жизни автора семь раз. Второе издание сказки претерпевает сильные изменения автора и выходит в 1856 году.Первые четыре стиха сказки набросал Пушкин, читавший её ещё в рукописи.[2] Сказка Ершова вышла отдельной книжкой в 1834 году и выдержала при жизни автора семь изданий, причем второе издание 1856 года — было сильно переработано автором и является на сегодня каноническим текстом. Ершов говорил, что «Конек-горбунок» народное произведение, взятое слово в слово из уст народных рассказчиков, которые рассказывали ему сказку. Ершов только привел все к одному тексту, сделал нужный вид и конечно же, дополнил. Народный юмор, своеобразный слог, удачно подобранные картинки (городничий, суд у рыб, конный рынок) принесли сказке широкое распространение.Белинский говорил, что видел в сказке подделку, но «написанную очень недурными стихами», но еще в ней есть «есть русские слова, а нет русского духа».Некоторые исследователи считают, что «Конька-горбунка» написал сам Пушкин, который затем отдал ее Ершову. Перу Ершова еще принадлежит несколько стихотворений, есть также мнение, что он публиковал драматургические произведения, рассказы и стихи, но не под своим именем, а под псевдонимами, один из которых известен как Отец Пруткова.
Український народ дуже співочий. тому, напевно, нема такої мами, котра б не наспівувала своїй маленькій дитині чарівну колискову пісню, її ще називають колисанка. а їх наш народ знає безліч. вони можуть бути про все чудове : сонце, зайчика, сон. з тваринок найчастіше в таких піснях згадується котик чи пташка. їх можна зустріти у дворі рідної домівки. а вони такі пухнасті та ніжні. лагідна мамина пісня заспокоює немовля, витирає дитячі сльози, дитина засинає. колискові пісні є особлива мелодія : тиха, ніжна, спокійна, проста, що нагадує гойдання колиски. в обіймах матері під ці чарівні звуки маленькі діти відчувають себе впевненими, захищеними та не самотніми. з колисанкою мати бажає своїй дитині бути здоровою, доброю та щасливою. рости з колисковими піснями є гарною традицією нашого українського народу.
Кожен із нас, напевне, пам'ятає той час, коли мама, кинувши всі недороблені справи, сідала ввечері біля ліжка в дитячій кімнаті й співала колискову. В її голосі завжди було стільки теплоти, ніжності, любові, що по тілу розливалася солодка втома, очі самі заплющувалися й ми поринали в країну снів. Так було з давніх-давен і так буде завжди, бо материні почуття найсильніші й найщиріші в світі, бо ніхто нас ніколи так не пригорне, не любитиме так, як мама. І звичайно, голос матері дитина може впізнати з безлічі інших, бо тільки в ньому відчувається справжня турбота, тільки з мамою малюк почувається захищеним. Тож не дивно, що серед усіх народних пісень особливою красою виділяються колискові, які супроводжували чи не найвідповідальніший час у житті кожної людини. Найперші роки життя для дитини дуже важливі, адже саме в цей період відбувається найбільш стрімкий фізичний і розумовий розвиток. Настільки багато за такий короткий проміжок часу людина більше ніколи не зможе осягнути. Це велика таємниця життя, яку розгадати можуть тільки сама дитина та її мати. Власне, матері традиційно належить найголовніша роль у вихованні маленької особистості. Тож народні колискові пісні є результатом творчого натхнення матерів, які в цих піснях хотіли висловити свою любов до власної дитини, заспокоїти, уберегти маля від будь-якого лиха, побажати гарної долі. У колисковій "Ой ти, коте, коточок" виражене побажання дитині рости великою, здоровою, розумною й щасливою. Як і в багатьох піснях, мати наказує коту не сполохати сон коханої дитини, поки її немає поряд. Жінка має встигнути впоратися по господарству, щоб дитя мало що їсти й пити, було зодягнене в чисте. Мати ніби приносить дитині квіточки зі здоров'ям, міцним сном і щастям. Пісня сповнена пестливих слів, повторів, що надають їй особливої ніжності та мелодійності.Рядки, що повторюються, служать не лише для увиразнення ритмомелодики, а й для того, щоби висловлені сподівання щасливої долі набули магічної сили заклинань, а пестливі слова оповили, приспали дитячий неспокій та материнську тривогу. Так само мотив побажання вгадується і в іншій колисковій "Ой ну, люлі, дитя, спать". Мама вкладає маля спати та йде жати жито, а з поля приносить дитині три квітки, що є запорукою здорового сну й щастя. Колискові пісні невеликі, небагатослівні, але глибокі за змістом. У центрі сюжету — завжди дитина, її сон, щастя, здоров'я. Мати, бажаючи найріднішій, найдорожчій людині в житті доброї долі, тремтливо й ніжно виспівує над колискою свою душу. Саме з колискових пісень новий чоловічок уперше вчиться пізнавати світ, відрізняти звуки, емоційний настрій мами, добре від поганого. Навіть сьогодні, у час, здавалось би, комп'ютерних технологій і музичних центрів, домашніх кінотеатрів і аудіосистем із якісним суперзвучан— ням, малюки віддають перевагу саме маминому виконанню колискової пісні, ніжної, справжньої, доброї і такої вічної.
