Я люблю свою батьківщину
Мені з самого дитинства всі говорили, що треба любити свою Батьківщину, треба її поважати і прагнути бути її гідним. Раніше я не розумів, що це таке і як це можна зробити. Але і зараз це досить складно. Мені здається, я люблю свою Батьківщину. Хоча, я не дуже розумію, як це можна показати на ділі. Якщо любити свою Батьківщину – це любити своє рідне село чи місто, не смітити, намагатися не псувати майно, значить, я люблю свою Батьківщину. Якщо любить – це бути хорошою людиною, намагатися чинити по совісті і честі, значить, я люблю свою Батьківщину. Якщо це пишатися своїм минулим, точніше минулим своєї країни, її перемогами, значить, я люблю свою Батьківщину. Якщо це прагнення зробити щось добре для своєї країни, значить, я люблю свою Батьківщину.
Іноді любити свою Батьківщину буває дуже важко, адже в світі дуже багато несправедливостей, і не завжди все відбувається так, як вам би хотілося. В такі моменти, ми починаємо звинувачувати нашу країну, забуваючи про те, що країна не працює сама по собі, її складають люди. Тому я завжди думав, можна просто любити країну, але не любити деяких речей, людей або ситуацій. У моєму випадку так і відбувається. Я дуже люблю свою Батьківщину, але мені іноді не дуже… подобаються люди, які її населяють. Вони просто забули, що є представниками країни, а не живуть самі по собі, вони не хочуть прагнути.
Любити свою Батьківщину можна по-різному. Іноді ця любов полягає тільки в тому, що ти любиш рідний край, то місце, де ти виріс, де ходиш в школу. Набагато простіше любити своє рідне село, місто, селище, село, тому що ти знає це місце, як свої п’ять пальців, і любов народжується сама собою від часу, що людина проводить у даному місці, від оточення, від багато чого іншого, що впливає на стан людини, на його сприйняття, емоції і почуття.
Я завжди дуже хотів побачити інші місця, інші країни, я б хотів подорожувати, але це не тому, що я хочу знайти краще місце, ніж моя Батьківщина, мені просто дуже цікаво подивитися життя за межами моєї країни. Я знаю, що місця краще, ніж моя країна, я не знайду. Тільки тут люди розмовляють на моїй рідній мові, ми розуміємо один одного з півслова, ми мислимо однаково, у нас однакові правила і менталітет. Тому, мені здається, я навіть упевнений, що місця краще і комфортніше, ніж моя Батьківщина, не може бути ніде. Що може бути цікавіше, розвиток, багатший, але рідніше не буде нічого. Напевно, саме тому я і люблю свою Батьківщину.
Джерело: https://mykniga.com.ua/zmist/tvir-mirkuvannya-za-shho-ya-lyublyu-batkivshhinu.html
Объяснение:
Сюжет повести обыгрывает излюбленную Пушкиным (как и другими романтиками) тему непредсказуемой судьбы, фортуны, рока. Молодой военный инженер немец Германн ведёт скромную жизнь и копит состояние, он даже не берёт в руки карт и ограничивается только наблюдением за игрой. Его приятель Томский рассказывает историю, про то как его бабушка-графиня будучи в Париже проиграла крупную сумму в карты под своё слово. Она попыталась взять взаймы у графа Сен-Жермена но вместо денег тот раскрыл ей секрет, про то как угадать в игре три карты сразу. Графиня, благодаря секрету полностью отыгралась.
Германн, соблазнив её воспитанницу, Лизу, проникает в спальню к графине и мольбами и угрозами пытается выведать заветный секрет. Услышав угрозы от Германна, вооруженного пистолетом (которые, как выяснилось впоследствии, оказался незаряженным) , графиня умирает от сердечного приступа. На похоронах Германну мерещится, что покойная графиня открывает глаза и бросает на него взгляд. Вечером её призрак является Германну и говорит, что три карты («тройка, семёрка, туз» ) принесут ему выигрыш, но он не должен ставить больше одной карты в сутки. Три карты становятся для Германна навязчивой идеей:
…У него спрашивали: который час, он отвечал: — без пяти минут семерка. — Всякий пузастый мужчина напоминал ему туза. Тройка, семерка, туз — преследовали его во сне, принимая все возможные виды: тройка цвела перед ним в образе пышного грандифлора, семерка представлялась готическими воротами, туз огромным пауком. Все мысли его слились в одну, — воспользоваться тайной, которая дорого ему стоила…
В Москву приезжает знаменитый картёжник миллионер Чекалинский. Германн ставит весь свой капитал на тройку, выигрывает и удваивает его. На следующий день он ставит все свои деньги на семёрку, выигрывает и опять удваивает капитал. На третий день Германн ставит деньги (уже около двухсот тысяч) на туза. Выпадает туз. Германн думает, что победил, но Чекалинский говорит, что дама Германна проиграла. Каким-то невероятным образом Германн обдёрнулся: поставил деньги вместо туза на даму. Германн видит на карте усмехающуюся и подмигивающую пиковую даму, которая напоминает ему графиню. Разорившийся Германн попадает в лечебницу для душевнобольных, где ни на что не реагирует и поминутно «бормочет необыкновенно скоро: — Тройка, семерка, туз! Тройка, семерка, дама!.. »