Боссе — хлопчик, усиновлений літніми прийомними батьками, які його не особливо люблять. Одного разу господиня довколишнього магазина, фру Лундін, дарує Боссе яблуко і просить опустити в поштову скриньку листівку за неї. Хлопчик не втримується від спокуси, щоб поглянути на текст: послання адресоване королю, в ньому говориться, що його син скоро повернеться додому, і, як знак, в руці він буде тримати золоте яблуко. Яблуко в руці Боссе стає золотим …
Незабаром хлопчик знаходить пляшку з замкненим всередині джином, звільняє його, і той, побачивши яблуко, переносить Боссе в країну Бажану. Там він дізнається, що його справжнє ім’я — Міо, а сам він, як син короля, є принцом цієї країни. Міо знайомиться з хлопчиком Юм-Юмом, батько дарує йому коня на ім’я Міраміс.
Однак незабаром з’ясовується, що в цій чудовій країні не все так благополучно, як здається на перший погляд: тут також живе злий лицар по імені Като, який своєю ненавистю до всіх випалює землю навколо, викрадає дітей з довколишніх сіл.
Древнє передбачення свідчить, що саме Боссе, незважаючи на свій вік, битиметься з Като і переможе його. Хлопчики і Міраміс відправляються в далеку і небезпечну подорож.
Головний герой долає свій страх заради ння королівства Країни Далекої. Вірними помічниками Міо в цій боротьбі стає його вірний друг — хлопчик Юм-Юм і досвідчений зброяр, який зробив для нього чарівний меч, здатний розсікати кам’яне серце лицаря Като. В Мертвому Лісі дітей врятувало «ду дерево», а «найчорніша в світі гора» впустила їх до себе. На стороні сміливих дітей виступає також «колодязь, що шепотів», яма в лісі і навіть скелі і птахи. Маленька дівчинки, перетворена на птаха, своїми крилами загасила смолоскип задля ння юних героїв (вона ожила під чарівним плащем, витканим її мамою). Завдяки їм герою вдається перемогти чари жорстокого лицаря Като.
Своє щастя хлопчик Міо знайшов не в героїчних пригодах, а в родинному затишку. Любов (матері, батька, друга) у цій казці здатна творити справжні дива й перемогти все лихе. Однак питання, куди ж насправді подівся Буссе — залишається відкритим.
Одним із найяскравіших любовних епізодів у романі є сцена зустрічі Майстра й Маргарити. Обидва вони одружені, та... "Кохання вискочило перед нами, як з-під землі вискакує вбивця у провулку, й уразило нас одразу обох!" — гарячково розповідає Майстер Івану Бездомному. Це дивує головного героя, але не його кохану, яка цю зустріч сприйняла як визначену самою долею. Вона стверджує, що насправді вони кохали одне одного дуже давно, не знаючи, ніколи не бачивши, а тепер тільки зустрілися, адже так судилося. Усе життя цих людей змінюється за частку секунди — і тепер Маргарита щодня приходить до Майстра, щоб поговорити з ним, прочитати його роман, насолодитися хвилинами щастя. "Вона входила у хвіртку один раз, а калатань серця до цього я відчував не менше ніж десять", — зізнається той Бездомному.
Щастя тривало б ще довго, та проти письменника виступає радянська цензура, яка не могла пропустити роман, присвячений біблійній темі. Починається цькування Майстра через газети. Не так автор розкритикованого твору, як його кохана не може перенести таких наклепів. Та все ж Маргарита вірить у свого коханого й важко переживає його болі та душевну хворобу, терпить муки, побачивши спалений у грубі роман, клянеться отруїти критиків, що атакували талановитого письменника.
Урешті-решт Майстер тікає з дому, полишивши кохану, бо розуміє: ще трохи — і вона почне божеволіти, як і він.
"Забути його, за будь-яку ціну забути! Але він не забувається, от лихо в чому", — думає Маргарита, залишившись зовсім сама. Вона не спить ночами, вірячи, що коханий повернеться до неї, прийде крізь ніч, крізь роки, крізь муки. То й не дивно, що вона, почувши про Майстра, погоджується на пропозицію незнайомця, який за на вечірку до невідомого іноземця. Ряд чудесних перетворень — чарівний крем, політ над містом, розмова з Воландом — і навіть розуміння, що вона потрапила на бал до самого Сатани, не зупиняють жінку в її пориві дізнатися хоч щось про долю коханого. Вищим же щастям для Маргарити є те, щоб "усе стало, як було" — повернулася їхня з Майстром квартирка та душевний спокій. Урешті-решт господар вечірки задовольняє її прохання.
Вищі сили бачать силу почуття героїв роману й розуміють: таке кохання не для земного існування. І Майстра, і його кохану забирають в інше, краще життя, але все-таки вдвох, як завжди нерозлучних і вірних одне одному. Той, хто любить, має розділити долю того, кого він любить, — ось вища форма любові, і вона показана в романі Михайла Булгакова.