1Цілісінький день до темряви , ходити по колу , топтати власні сліди - в цім було щось принизливе
2.. А сам ні від кого не залежить , нікому не кориться .
3А в цих владних пахощах далечі ховався п'янкий дух забутої волі, що просочився крізь сотні поколінь білих коней та несподівано сколихнув Шептала.
4Цієї хвилини він був справжнім білим конем, відважним та одчайдушним, як його далекі предки.
5Раптом небо над Шепталом напнулося, наче віжки на косогорі, не втримало, тріснуло навпіл, у тріщину хлюпнуло яскравістю, і Шептало побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах
6Здивований, він перечекав, не рухаючись з місця, щоб не скаламутити води, поки небо знову засвітилось, і знову побачив свою чисту, прекрасну білизну.
7Протягом усього життя в конюшні обманював себе: він уже давно не був білим конем.
8 Він був бруднувато-сірим, попелястим і тільки тепер, викупавшись у річці, знову став сліпучо-білим красенем, схожим на древніх предків, що царювали по циркових аренах.
9Скільки нас на одні плечі! А хіба ці гніді, сірі, перисті, вороні, сиві розуміють?"
10На вулицях, між тинів, стояли широкі калюжі, і коли знову спалахнула блискавка, Шептало побачив у них своє відображення.
11І коні здивуються, бо ніколи не бачили його такого білого, гарного.
12Степан вважатиме, що він хоче виділитися, показати норов.
13Недаремно ж білим коням дано розум. Головне, щоб він, Шептало, знав про свою білизну, а про чуже око краще лишитися колишнім.
14Коли звівся на ноги, вже не був білим конем; до ранку земля підсохне, обсиплеться, і він стане таким же сірим, яким був досі
Обирай , які більше сподобаються
