Тарас Шевченко — вірний син України. Він любив свою Батьківщину, мріяв про її свободу й незалежність. Де б він не був, куди б не закидала його доля, Шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в Україну, зустрітися з однодумцями. Його роздуми над долею народу, любов до Вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах.
У далекому від України Петербурзі, в казематі в уяві Шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат. І все це відтворив у невеличкому вірші «Садок вишневий коло хати». Я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. Не сподіваючись більше побачити Україну, він намалював чудову картину:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
На засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу України. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагають рідному краєві, як їх сприймають українці. У поезії «Хіба самому написать...» він ставить такі проблеми:
Для кого я пишу? для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?
Поет постійно відчуває зв'язок із рідним краєм, виявляє до України синівську любов. Перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч «крихітку землі із-за Дніпра». Шевченко мріє ще повернутися в Україну, подивитися на її чарівну природу:
Може, ще я подивлюся
На мою Україну... —
писав Т. Шевченко в поезії «Лічу в неволі дні і ночі...»
Кожним рядочком своїх творів великий Кобзар засвідчував любов до України, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. З якою силою і впевненістю було сказано:
Я так люблю
мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
Поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної України. У поезії «Заповіт» автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб Дніпро поніс ворожу кров у синє море. Про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. У поезії «Тим неситим очам» Шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.
Любов і віра у світле майбуття українського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Минуло багато часу, але поезії великого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-України.
В книге флот был уведён из гавани Блефуску, а в фильме — перехвачен по пути. В книге вопрос о мире император Лилипутии решает в свою пользу, в то время как в фильме Гулливер заключить мир на обоюдовыгодных условиях. В книге у лилипутов был свой язык, на котором свободно изъяснялись и блефускуанцы. В фильме же они говорят на том же языке, что и на родине Гулливера. В фильме лилипуты и блефускуанцы строят для Гулливера лодку, а в книге он ремонтирует найденную. Книга заканчивается возвращением Гулливера домой, а фильм — отплытием из союзного государства Лилипутии и Блефуску. В книге подробности нахождения Гулливера лилипутами не описаны. В фильме он найден сторожем, который во время визита к королю подозревал Гулливера в шпионаже, в то время как в книге подобных подозрений не было. Не показаны пляски на канате, перепрыгивание и проползание под палкой, осмотр Гулливером города и путешествие в Блефуску. Количество персонажей сокращено: отсутствуют государственный секретарь Рельдрессель, адмирал Скайреш Болголам, казначей Флимнап, генерал Лимток и генеральный прокурор Бельмаф.
У книзі флот був виведений з гавані Блефуску, а в фільмі - перехоплений по дорозі. У книзі питання про світ імператор Ліліпутії вирішує в свою користь, в той час як у фільмі Гулівер допомагає укласти мир на взаємовигідних умовах. У книзі у ліліпутів був свою мову, на якому вільно висловлювалися і блефускуанци. У фільмі ж вони говорять на тій же мові, що і на батьківщині Гуллівера. У фільмі ліліпути і блефускуанци будують для Гуллівера човен, а в книзі він ремонтує знайдену. Книга закінчується поверненням Гуллівера додому, а фільм - відплиттям із союзної держави ліліпутів і Блефуску. У книзі подробиці перебування Гуллівера ліліпутами не описані. У фільмі він знайдений сторожем, який під час візиту до короля підозрював Гуллівера в шпигунстві, в той час як в книзі подібних підозр не було. У фільмі ліліпути і блефускуанци будують для Гуллівера човен, а в книзі він ремонтує знайдену. Книга закінчується поверненням Гуллівера додому, а фільм - відплиттям із союзної держави ліліпутів і Блефуску. Чи не показані танці на канаті, перестрибування і проползаніе під палицею, огляд Гуллівером міста і подорож в Блефуску. Кількість персонажів скорочено: відсутні державний секретар Рельдрессель, адмірал Скайреш Болголам, скарбник Флімнап, генерал Лімток і генеральний прокурор Бельмаф.
Это вроде бы из произведения Гоголя Тарас Бульба