Ще за життя ліричні твори М. Лєрмонтова принесли йому славу другого поета після Пушкіна, але справжнє значення його ліричної спадщини відкрилося вже після його смерті. А поетична чарівність його віршів приваблює читача і сьогодні.
У віршах поета відбилися всі його творчі інтереси, моральні і художні пошуки, особисті переживання, навіть Суспільні явища його часу. З цих творів можна зрозуміти, які друзі і вороги його оточували, які події хвилювали світ, які проблеми вирішувались.
І все ж провідний мотив його лірики — це мотив самотності, на яку приречена людина. Для ліричного героя Лєрмонтова виходу з цього стану немає. Ні кохання, ні дружба не дають йому позбавитися відчуття самотності:
Пусть я кого-нибудь люблю:
Любовь не красит жизнь мою...
Живу — как неба властелин —
В прекрасном мире — но один.
У вірші "Нет, я не Байрон, я другой..." Лєрмонтов звертається до образу Байрона, щоб показати витоки цього почуття. Байронівська "світова скорбота" знаходить відгук у серці ліричного героя. Але Лєрмонтов живе і творить за інших історичних обставин. Байрон відобразив пробудження самосвідомості людини, а покоління Лєрмонтова несе тягар розчарувань у можливостях людини, її прогресивної ролі в історії. Тому в "душе моей, как в океане, надежд разбитых груз лежит", тому почуття песимізму охоплює його ліричного героя.
ОЧУМЕЛОВ — герой рассказа А.П.Чехова «Хамелеон» (1884). Образ представляет собой сатирическое обобщение, достигшее символа. Основные черты «хамелеона» — подхалимство и заискивание перед высшими чинами и пренебрежение, жестокость по отношению к тем, кто ниже его на социальной лестнице. Главное средство характеристики героя — это сюжет. Автор описывает почти анекдотическую ситуацию, в которой герой рассказа обрисован резко и карикатурно: к полицейскому надзирателю, обращается золотых дел мастер Хрюкин с наказать укусившего его щенка. Пытаясь выяснить, бродячая это собака или нет, Очумелов мгновенно переходит от угодничества к самоуправству, от самодурства к холопству в зависимости от того, кем является предполагаемый владелец щенка, — генерал ли это Жигалов, некто безвестный или брат генерала. Момент, когда очумелов узнает, что собака принадлежит брату генерала, очень показателен. «Да разве братец ихний приехали?» — заискивающе спрашивает Хамелион у генеральского повара, и «все лицо его заливается улыбкой умиления». Хамелион — это не просто характеристика российской полицейщины; в контексте других чеховских рассказов он получает гораздо более широкий смысл. Хамелеоном по своей сути является и пострадавший Хрюкин, не вызывающий у читателей никакого сочувствия, и дьячок из «Хирургии», чьи чувства меняются так же быстро, как и у О., и сам «хирург» — фельдшер Курятин, который гордится знакомством с сильными мира сего. В рассказе Маска хамелеонами становятся представители интеллигенции, готовые сначала оскорбить неизвестного буяна в маске и суетливо лебезящие перед ним, когда он оказывается известным богатеем. Таким образом, О. переходит из сословия в сословие, проявляется во всех областях человеческой деятельности. Чехов показывает, что язва хамелеонства разъедает не какие-то отдельные сословия или отдельных людей, а все общество.Вот
Объяснение:
Ще за життя ліричні твори М. Лєрмонтова принесли йому славу другого поета після Пушкіна, але справжнє значення його ліричної спадщини відкрилося вже після його смерті. А поетична чарівність його віршів приваблює читача і сьогодні.
У віршах поета відбилися всі його творчі інтереси, моральні і художні пошуки, особисті переживання, навіть Суспільні явища його часу. З цих творів можна зрозуміти, які друзі і вороги його оточували, які події хвилювали світ, які проблеми вирішувались.
І все ж провідний мотив його лірики — це мотив самотності, на яку приречена людина. Для ліричного героя Лєрмонтова виходу з цього стану немає. Ні кохання, ні дружба не дають йому позбавитися відчуття самотності:
Пусть я кого-нибудь люблю:
Любовь не красит жизнь мою...
Живу — как неба властелин —
В прекрасном мире — но один.
У вірші "Нет, я не Байрон, я другой..." Лєрмонтов звертається до образу Байрона, щоб показати витоки цього почуття. Байронівська "світова скорбота" знаходить відгук у серці ліричного героя. Але Лєрмонтов живе і творить за інших історичних обставин. Байрон відобразив пробудження самосвідомості людини, а покоління Лєрмонтова несе тягар розчарувань у можливостях людини, її прогресивної ролі в історії. Тому в "душе моей, как в океане, надежд разбитых груз лежит", тому почуття песимізму охоплює його ліричного героя.