На які цикли поділяються суспільно-побутові пісні? Що в них є спільного?
Суспільно-побутові пісні поділяються на козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, рекрутські та солдатські, наймитські й заробітчанські пісні. У суспільно-побутових піснях відтворене життя наших пращурів, пісні наповнені душевними переживаннями.
Козацькі пісні оспівують героїзм захисників рідної землі, їхню готовність пожертвувати родинним затишком і навіть життям заради її незалежності, в таких піснях досягають емоційного зеніту мотиви прощання з родиною та героїчної загибелі козака, передусім відображено емоції героя, а не самі вчинки.
Чумацькі пісні відображають життя чумаків, які заради добробуту своїх родин покидати домівки, ішли чумакувати.
Кріпацькі пісні відображають тяжке підневільне життя селян, протест проти приниження людської гідності й безправ'я.
Бурлацькі пісні сповнені тугою за батьківщиною, сім'єю; у них передано важку працю бурлака й зневажливе ставлення хазяїна до нього (бурлаки (заст.) — це селяни, які, тікаючи від закріпачення, наймалися на тимчасові заробітки, вони зазнавали поневірянь, терпіли голод і тяжку працю, проте були вільними).
У рекрутських (рекрут (іст.) — солдат-новобранець) піснях звучить туга за рідним краєм, домівкою, родиною, висловлюється протест проти панів, які насильно віддавали в солдати українських хлопців-кріпаків.
У солдатських піснях передана туга за рідним краєм, показана важка муштра.
У наймитських й заробітчанських піснях ідеться про долю наймита, якого хазяї зневажають, примушують після тяжкої роботи.
Объяснение:
УДАЧИ И ПОЛУЧИТЕ 5
Простакова я, урожденная Скотинина. Имение Тараса, брата моего, неподалеку стоит. До свиней он очень охоч, любит он их пуще людей. Я - богатая помещица, крестьян много, дворни в доме тоже. Муж у меня есть, да... Ну что о нем сказать? Да ничего. Муж как муж, во всем меня слушается. Сыночек у меня есть, Митрофанушка. Чудо, а не сыночек! Милый да разумный, а уж красавец какой! Шестнадцать годков без малого ему.
Одно плохо: велено по указу царскому моего Митрофанушку наукам всяким учить. А зачем учить-то? Вот я всю жизнь живу, грамоты не зная, и муж мой, и брат. Хорошо всегда жили и без наук всяких, от них только вред. Ну велено так велено, есть у сыночка моего учителя: немец Адам Адамыч Вральман да двое наших: дьяк Кутейкин да Цифиркин, сержант отставной. Четыре года почти учили сыночка. Читать уже умеет, правда, по складам. Грамматику знает: существительна там, прилагательна. Умный он у меня. И чего Стародум нос воротил? Хороший же жених Софье, племяннице его, лучше не сыскать.
И как же невовремя объявился этот Стародум! Было уж все решено - выдам Софью за сыночка, и наследство ее, и приданое нашим будет. Тарас, правда, и сам был не прочь на Софье жениться, но тут я уж стеной каменной встала за сыночка моего. А со мной лучше не спорить.
Глупая девка счастья своего не понимала. Жила бы с Митрофанушкой как в раю. Несколько лет слыхом не слыхать было Стародума и на тебе - объявился! Еще и офицер Милон, и чиновник Правдин с ним. Не успели мы с Митрофанушкой самую чуточку. Обидно-то как!