Один из главных героев пьесы - мнимый ревизор Хлестаков, как личность он безлик. На самом деле Хлестаков мелкий чиновник, человек ничтожный, его почти никто не уважал, его даже не уважал собственный слуга. Он был бедный, у него не было денег заплатить за комнату, и за еду. Он стал умолять хозяина покормить его в долг. Но когда ему принесли еду, он стал воображать: что суп простая вода, а котлета на вкус как шайба. Все чиновники не чистые на совесть подумали, что это: образец служебной хитрости, ума и дальновидности, и никто не сомневался, что он ревизор и давали взятки. Он их брал, и брал и жажда наживы растет. В письме Тряпкину истинное лицо Хлестакова открывается чиновникам: легкомысленным, глупым, хвастуном.
Он живет как свободная птица, порхая, не задумываясь о будущем, и не вспоминая о Захочет, поедет куда вздумается, что захочет, то и сделает. Наиболее важное - желание покрасоваться перед дамами, перед чиновниками, перед обычными людьми. Не забывая упомянуть, что он из Петербурга (В Николаевское время это была столица России) . Человек он творческий: во-первых, он артистичен, потому что он быстро вжился в роль ревизора, а во-вторых, набрав взяток, он хочет, заняться литературой. За то время пребывание в этом маленьком городе он вдоволь успел покрасоваться перед дамами, то есть перед женой и дочерью городничего, перед чиновниками, и перед обычными людьми рассказывая им о манерах светско-столичной жизни. Он не знал, что почтмейстер вскроет его письмо. Но он как - то почувствовал, что его разоблачат, и он сбежал.
Научный:Сегодня я нашёл рыбу очень редкого вида.Её очень трудно поймать.Говорят что эту рыбу видел учёный только один раз в 1966 году.Передовали что будет солнечно и без осадков вот я и пошёл на улов.Завтра будут показывать по телевизору на канале Новости Дня.Для этой рыбы есть много имён но ни как не определятся в выборах потому как рыба не стандартного состава. Художественный:Сегодня увидела в первый раз как рыбка играется в воде.Она плескалась и прыгала с такой лёгкостью как,бабочка в полёте.Это было неповтаримо.Потому как ты видешь в первые перед сабой маленькую и красивую рыбку.И день стал веселее!
Ця детективна історія починається з того, що в родині далеко не пересічних українців, а «справжніх патріотів» з’являється машина червоного кольору «корида». Машка (так лагідно називають не новий автомобіль) незвичайна, але про те ніхто поки не знає. І невдовзі Наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. Їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. Наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім. Хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником Леніну на Бессарабці, а чорти називають царицю Катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі. Та повернемось на початок. Дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида. Ось який він, той козак: «У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом» (С.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне. Мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. Але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням? Чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо. Окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки Наталочки. Вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. Обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. Наведу кілька красномовних цитат: «Мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. А тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти» (С.14). Коли Наталочка із батьками приїздить у Берестечко на Козацькі Могили, ось що вони бачать: «Перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї України. Машку теж прилаштували в одному з рядів. Всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка при скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. Наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на оточений муром пагорб, з якого линув церковний спів. Богослужіння ще не скінчилося. Безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. Тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (С.59-60).
Он живет как свободная птица, порхая, не задумываясь о будущем, и не вспоминая о Захочет, поедет куда вздумается, что захочет, то и сделает. Наиболее важное - желание покрасоваться перед дамами, перед чиновниками, перед обычными людьми. Не забывая упомянуть, что он из Петербурга (В Николаевское время это была столица России) . Человек он творческий: во-первых, он артистичен, потому что он быстро вжился в роль ревизора, а во-вторых, набрав взяток, он хочет, заняться литературой. За то время пребывание в этом маленьком городе он вдоволь успел покрасоваться перед дамами, то есть перед женой и дочерью городничего, перед чиновниками, и перед обычными людьми рассказывая им о манерах светско-столичной жизни. Он не знал, что почтмейстер вскроет его письмо. Но он как - то почувствовал, что его разоблачат, и он сбежал.