Мастер.талантливый ученик.убийство тала.побег и работа.вызов царю.собирание переев.наставление. высоко высоко в небе палящие лучи.солнца наказание богов.
Младенчество поэта было невеселым. Когда ему было 3 года его мать умерла,а бабушка по матери добилась отказа от его отца ,ради наследства. Поэт очень переживал потерю матери. Так же поэт тяжело переживал разлуку с отцом и постоянно искал с ним встречи,однако встречи были редки и совсем недолгие. Вскоре отец умер,в память отца были посвящены строки «Ужасная судьба отца и сына Жить розно и в разлуке умереть, И жребий чуждого изгнанника иметь На родине с названьем гражданина!» Лермонтов воспитывался с бабушкой. Она была строгой но внука очень любила. В детстве Лермонтов часто болел, бабушка панически боялась, что мальчик последуют за своей матерью в иной мир, поэтому она заставляла няню Миши – пожилую немку Христину Осиповну – дежурить у постели больного ребенка неотлучно. Специально для Лермонтова устраивались народные гуляния, праздники и пляски, а когда Миша заболевал, бабушка освобождала от работ всех своих крепостных и приказывала им молиться Богу об исцелении молодого барина. Однако крестьяне любили Лермонтова за его доброе сердце, видя нищету и бедствия дворовых людей, Миша всегда просил у бабушки этим людям, и бабушка соглашалась. Уже в детстве маленький Миша проявлял необыкновенные дарования. Он любил говорить в рифму, и окружающие удивлялись тому, как у мальчика это удачно и красиво получается. А еще Лермонтов любил рисовать. Это стало его страстью. Он рисовал то, что видел вокруг: поля и равнины, реки и холмы, нежные березы и задумчивые дубы. Вместе с дворовыми ребятами Лермонтов зимой любил лепить монументальные фигуры из снега, а потом раскрашивал их. Получались фигуры воинов и известных людей. Он освоил науки и иностранные языки, научился играть на музыкальных инструментах, даже создал свой кукольный театр вместе с маленькими из крепостных детей.
2. Бабушка, воспитывавшая Лермонтова, безмерно любила Михаила, не жалея на его воспитание и образование ни сил, ни денежных средств.С своих связей бабушка не раз избежать Лермонтову суровых наказаний за свои стихи . 3. Несмотря на кратковременность службы на Кавказе, Лермонтов успел сильно измениться в нравственном отношении. Впечатления от природы Кавказа, жизни горцев, кавказский фольклор легли в основу многих произведений Лермонтова. 4. Лермонтова должны были арестовать но благодаря связям бабушки его перевели служить на Кавказ. 5.Он не имел намерений причинить вред Неприятелю,просто хотел его проучить. 6. Лермонтов пошутил про Мартынова. Сказав чтобы дама была поаккуратнее с ним. Все кто находился в комнате начали смеяться. Мартынов этим был задет и вызвал Лермонтова на дуэль. Но Лермонтов не относился всерьез к происходящему. Стрелять не хотел, но своими словами разозлил Мартынова еще пуще и тот, подошедший к барьеру, выстрелил. Пуля попала в грудь задев сердце и легкие . Смерть Лермонтова была быстрой.
У «Різдвяній пісні у прозі» Ч. Діккенса показаний старий жадібний чоловік. У нього немає власної родини, дітей, і він зовсім не радіє найкращому святу — Різдву. У Скруджа є все. Він багатий, у нього є торгова спілка, він вміє заробляти гроші. Справді, без грошей не буде і свята, бо ні за що буде купити подарунки чи накрити святковий стіл. Гроші дуже потрібні усім. Бідність та убогість дуже неприємні. У цьому творі Чарльз Дік-кенс показав, які потворні «Бідність» і «Темнота». Мені здається, що найцінніше в житті — це наші рідні. Я хочу, щоб мої мама й тато, брат, бабуся, тітка були завжди здорові й посміхалися. Коли ми збираємося разом, навіть без подарунків, але з гарним настроєм — це найцінніше для мене. Добре, що Скрудж зрозумів свої помилки та встиг їх виправити. У житті кожного з нас велику роль відіграє родина. Близькі нам люди сприймають нас різними: добрими і злими, впевненими і розчарованими. Головне, щоб у будьяку хвилину ми змогли найти у темряві те світло, де нас чекають. Французький письменник А. Монтерман говорив, що родина, домашнє вогнище — це те місце, куди ми завжди повертаємося. І дуже добре, якщо є куди повернутися. Надія і віра в щасливу долю людини ніколи не покидала Ч. Діккенса. Письменник вірив, що родинне щастя тримається на любові і взаєморозумінні. Саме про такі відносини, що тримаються на духовному спорідненні, ми і дізнаємося, побувавши у родині Кретчитів.