Відповідь:
Максим Яценко, рідний дядько Петруся Попельського відіграв важливу роль у формуванні особистості головного героя повісті.
Портрет Максима Яценка:
(...в коротко остриженных волосах дяди Максима уже пробивалась серебристая проседь. Плечи от постоянного упора костылей поднялись, туловище приняло квадратную форму угрюмо сдвинутые брови, стук костылей и клубы табачного дыма, которыми он постоянно окружал себя, не выпуская изо рта трубки, — все это пугало посторонних...в большой квадратной голове, покрытой щетиной густых волос).
Щоб глибше зрозуміти образ дядька Максима, можна відповісти на кілька запитань пов'язаних з його особистістю:
Яким пам’ятали дядька Максима на відомому київському ярмарку «Контрактах» ?
( Скандалістом, забіякою, матері боялися за своїх синів, товаришів Максима.)
Як ставився Максим Яценко до шляхтичів, до простих людей ?
( Зі шляхтичами був зверхнім, не любив вести з ними люб’язні розмови;
Простим людям вибачав навіть грубощі, ставився до них прихильно.)
Чому Максим поїхав в Італію?
(Приєднався до Гарібальді.)
Чому на слайді ми бачимо його з милицею і палицею ?
(Був важко поранений у бою з австрійцями. У госпіталі йому відтяли праву ногу, ліва рука була сильно пошкоджена)
Як проводить свій вільний час Максим Яценко у маєтку сестри після повернення з Італії ?
(Багато читає, пише статті, не відвідує світське товариство)
У чому Максим Яценко вбачає сенс життя ?
(Життя – це боротьба)
З до дядька Максима, головний герой ввійшов у реальне життя. Він пройшов тими шляхами, якими йде його народ, і разом із народом відкривав для себе не тільки великі страждання, а й мудрість і красу людських взаємин. Це до йому по-іншому подивитися на себе й на свою сліпоту.
Пояснення:если много сократи
ответ:На первый взгляд образ главного героя автобиографического повествования противоречив, лишен целостности. А. с описания многочисленных чудес открыто свидетельствует о собственной святости. В некоторых случаях он проводит прямые аналогии с лицами священной истории: сравнивает себя с Авраамом у Мамврийского дуба, а в кульминационной сцене церковного собора недвусмысленно намекает на свое сходство с поруганным и распинаемым Однако нередко в «Житии» появляются покаянные формулы, беспощадные саморазоблачения, в духе завещания Ивана Грозного или царского послания в Кирилло-Белозерский монастырь: «...простите, Господа ради! Кто есмь аз? умерый пес!»; «Рекох и паки реку: аз есмь человек гредщик» блудник и хищник, тать и убийца, друг мытарем и грешникам и всякому человеку лицемерец окаянной».
«Житие» представляет собой сложное художественное целое. «Традиционное идеализированное изображение героя», в соответствии с агиографическим каноном, «сталкивается с традиционным же изображением автора в уничижительных тонах, — обе эти противоположные тенденции соединяются и переплетаются так же, как в Аввакуме соединились одновременно герой и автор жития» (М. В. Меркулова).
Объяснение:
