ось Часто замислююся над питанням, для чого поезія в житті людини. На це питання можна дати багато відповідей.
Я вважаю, що поезія - це не тільки неперевершений вид мистецтва, а й б вираження. Саме на папері можна втілити усі свої думки, переживання. Можна розповісти про свої проблеми і секрети.
Ось наприклад, Іван Франко колись закохався, але дівчина не відповіла йому взаємністю. Свою невимовну тугу, нерозділене кохання він втілив у своїх віршах "Ой ти, дівчино, з горіха зерня", "Чого являєшся мені у сні". У цих творах вібувається відображення внутрішнього світу закоханої людини, її думок та страждань.
Мене теж приваблює поезія. Я із задоволенням читаю твори Шевченка, Лесі Українки, Ліни Костенко. Вірші є відображенням внутрішнбого світу, другим диханням для кожної людини, яка читаючи їх, заново переживає всі рядки.
Відповідь: ось тримай
Причини популярності творів про Шерлока Холмса
У літературі є такі твори, що не залишають байдужими ні дорослих, ні дітей. До них весь час повертаються, перечитують, із величезним задоволенням дивляться екранізації. До таких письменників, на мою думку, належить Артур Конан Дойль.
Саме він вигадав таких дивних джентльменів, як Шерлок Холмс і доктор Ватсон.
Шерлок Холмс тим, що розслідував злочини, які вчиняли люди різного віку. Разом із тим він намагався зрозуміти, що
штовхає людину на злочин. Відомо, що всі злочини проходять через людську свідомість, стаючи вчинками. Аналізуючи вчинки людей, Шерлок Холмс намагається зрозуміти психологію особистості.
Доктор Ватсон, лікар за професією, був товаришем Шерлока Холмса та його мірним помічником.
Обидва герої розумні, інтелігентні, з добре розвиненим логічним мисленням, професіонали в своїй справі. Холмс і Ватсон чудово взаємодоповнюють один одного, тому їх і називають класичним детективним дуетом.
А причини популярності творів про Шерлока Холмса криються у гострій інтризі, яка захоплює читача з перших же сторінок. І, звичайно, у дивовижному вмінні Шерлока Холмса розплутувати найскладніші справи. До того ж, читаючи ці твори, вчишся краще розбиратися в людях. А потім розумієш важливість знань і різних предметів, які можуть знадобитися в будь-якій життєвій ситуації.
Чого повчають твори Дж. Свіфта та А. Конан Дойля?
У пам’ятникові літератури Київської Русі XII століття “Повість минулих літ” про книгу написано пророчі слова: “Книга – бездонна глибина, ми ними в печалі пишаємось, вони – узда для тіла і душі. Мудрість – велика”. Кожна книга чогось навчає, розкриває якісь невідомі раніше таємниці. Тому, мабуть, і люблять книги справжні любителі красного письменства.
Цікавими є книги відомих англійських письменників Дж. Свіфта та А. Конан Дойля. Різні письменники, різні твори, різні проблеми… Але всі вони захоплюють і першої ж сторінки. Переживаєш за Гуллівера і не зовсім розумієш, чому він так себе дивно поводить, хочеш підказати йому правильну лінію поведінки. Хвилюєшся за Шерлока Холмса і доктора Ватсона і дивуєшся їхній дивовижній здібності прораховувати вчинки інших, умінню логічно мислити.
Але які б питання не порушували письменники, головними залишаються проблеми духовного й морального життя суспільства. Дж. Свіфт змушує людство замислюватися над своїм життям, дбати про чистоту думок та душі й обрати шлях до майбутнього. Не можна опускатися до рівня ліліпутів і тим більше коритися їм. Треба мати власну гідність, бути собою, бо тільки так люди здатні побудувати нове, краще жита.
А. Конан Дойл намагається навчити бути уважними до людей, уміння аналізути їхні вчинки, бо тільки так можна зрозуміти психологію особистості.
Правдивим є вислів з уже згадуваної “Повісті минулих літ”: “Велика-бо користь буває чоловікові від науки книжної, бо книги вказують нам і навчають нас, як іти шляхом покаяння, і мудрість, і стриманість здобуваємо із слів книжних. Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу – це джерела мудрості”. Головне – не забувати цю мудрість.
Стихотворение «Береза» было написано Сергеем Есениным в 1913 году, когда поэту едва минуло 18 лет. В это время он уже жил в Москве, впечатлившей его своими масштабами и невообразимой суетой. Однако в творчестве поэт остался верен родному селу Константиново и, посвящая стихотворение обычной березе, словно бы мысленно возвращался домой, в старую покосившуюся хату.
Казалось бы, что можно поведать об обычном дереве, которое растет у тебя под окном? Однако именно с березой у Сергея Есенина связаны наиболее яркие и волнующие воспоминания детства. Наблюдая, как она меняется в течение года, то сбрасывая пожухлую листву, то одеваясь в новый зеленый наряд, поэт уверился в том, что именно береза является неотъемлемым символом России, достойным того, чтобы быть увековеченным в стихах.
Образ березы в одноименноv стихотворении, которое наполнено легкой грустью и нежностью, выписан с особым изяществом и мастерством. Ее зимний наряд, сотканный из пушистого снега, автор сравнивает с серебром, которое горит и переливается всеми цветами радуги в утренней заре. Эпитеты, которым Сергей Есенин награждает березу, удивительны по своей красоте и изысканности. Ее ветки напоминают ему кисти снежной бахромы, а «сонная тишина», окутывающая припорошенное снегом дерево, придает ему особую стать, красоту и величие.
Почему Сергей Есенин выбрал для своего стихотворения именно образ березы? ответов на этот вопрос несколько. Некоторые исследователи его жизни и творчества убеждены, что поэт в душе был язычником, и береза для него являлась символом духовной чистоты и возрождения. Поэтому в один из самых сложных периодов своей жизни, оторванный от родного села, где для Есенина все было близким, простым и понятным, поэт ищет точку опоры в своих воспоминаниях, представляя, как выглядит сейчас его любимица, укрытая снежным покрывалом. Кроме этого, автор проводит тонкую параллель, наделяя березу чертами молодой женщины, которой не чуждо кокетство и любовь к изысканным нарядам. В этом тоже нет ничего удивительного, так как в русском фольклоре береза, так же, как и ива, всегда считалась «женским» деревом. Однако если ива всегда ассоциировалась у людей с горем и страданиями, за что и получила свое название «плакучая», то береза – это символ радости, гармонии и утешения. Прекрасно зная русский фольклор, Сергей Есенин помнил народные притчи о том, что если подойти к березе и поведать ей о своих переживаниях, то на душе непременно станет легче и теплеет. Таким образом, в обычной березе соединилось сразу несколько образов – Родины, девушки, матери – которые близки и понятны любому русскому человеку. Поэтому неудивительно, что простое и незатейливое стихотворение «Береза», в котором талант Есенина проявляется еще не в полную силу, вызывает самую разнообразную гамму чувств, от восхищения до легкой грусти и меланхолии. Ведь у каждого читателя – свой образ березы, и именно к нему он «примеривает» строки этого стихотворения, волнующие и легкие, словно серебристые снежинки.
Однако у автора воспоминания о родном селе вызывают тоску, так как он понимает, что вернется в Константиново не скоро. Поэтому стихотворение «Береза» можно по праву считает своеобразным прощанием не только с родным домом, но и с детством, не особенно радостным и счастливым, но, тем не менее, являющимся для поэта одним из лучших периодов его жизни.