Мой любимый литературный герой - это Маленький принц из сказки французского писателя, летчика Антуана де Сент Экзюпери.Маленький мальчик с взъерошенными волосами, трогательный и одинокий, - так выглядит главный герой. Он живет один на крохотной планете величиной с дом и по утрам убирает свою планету, выпалывая семена баобабов. Старательно ухаживает малыш и за красавицей-розой, которая однажды проросла из семечка. Но роза обижает принца колкостями, капризничает. И однажды принц уходит от нее, пускается в путешествие.На разных планетах побывал наш герой, и везде он чувствовал себя чужим. Встретил короля, который хвастался, что он лучше и красивее других, хотя жил на планете один. Был у пьяницы. Тот пил, чтобы забыть, что ему стыдно пить. Видел делового человека, которому некогда было жить из-за подсчетов никому не нужных чисел. Познакомился с ученым, ничего не видящим из-за книг. Принц удивлялся, какими глупыми вещами занимаются эти люди, очень одинокие и несчастные. Мальчик надеялся найти друзей, а оказался еще более одиноким. И он понимает, что нет ничего лучше его родной планеты, его прекрасной розы.Он возвращается домой, чтобы снова поливать ее, защищать от ветра. Ведь Маленький принц в ответе за тех, кого приручил. Принц научился любить, испытывать к другому существу нежность, приобрел чувство ответственности. Мальчик понял, что главное - отдать кому-то частичку своего сердца.Герой привлекает меня своей непосредственностью, простодушием, добротой, чувством юмора, умом. Он постоянен в своих привязанностях, лишен всяких алчных стремлений. Малыш серьезно задумывается над своей жизнью, чтобы понять, в чем ее ценность, и он находит правильный ответ. Жизнь дана человеку, чтобы прожить ее с другими людьми, с теми, кому ты нужен. Ни разу не любивший человек не может быть счастлив. Ведь "зорко одно лишь сердце".
Образи Хіггінса і Пікерінга у п'єсі Б. Шоу "Пігмаліон"
П'єса "Пігмаліон" — це красива історія, в основі якої — міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п'єси — це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс — це чоловік років п'ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликого зросту. А полковник Пікерінг — років шістдесяти, низького зросту, товстий, обличчя немов пожоване від старості, їхні характери можна визначити під час роботи професора, що проводив експеримент над дівчиною Елізою, вуличною квіткаркою. Хіггінс був постійно чимось невдоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим. Спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але поруч завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.
Пікерінг виглядав благороднішим, ніж професор Хіггінс, бо той своєю нестримною поведінкою викликав відразу у своєї учениці Елізи. А Пікерінг веде себе виховано, спокійно, не звертає уваги на деякі "випади" Елізи. Закінчення роботи професора виявилося несподіванкою навіть для нього самого. Характери Хіггінса і Пікерінга можна також простежити під час великосвітського рауту. Тут вони в чомусь схожі: їхні жести, манери, вишукана мова, вміння показати себе з кращого боку. Та інтерес до дівчини у професора зникає, бо парі він виграв: дикунка тримала себе і говорила як справжня герцогиня. Що тепер з нею буде? Адже вона змінилася. Хіггінсу байдуже, він лише радіє, що виграв парі.
Незважаючи на деякі негативні риси, я поважаю і професора Хіггінса, і полковника Пікерінга як високоосвічених людей. На мою думку, освіта завжди потрібна людині. Бо якщо ти невихований, не вмієш ввічливо розмовляти, говорити правильно і добре ставитися до інших, — ти ніхто. У наш час освіта — це головне, незалежно від того, багата ти людина чи бідна.