Як часто ми говоримо про щастя, бажаємо один одному, прагнемо до нього, мріємо про нього. А що таке щастя? Як визначити його сутність, дати йому характеристику, описати його?
Одного разу я замислилася над цим і прийшла до наступного висновку: щастя – це не стан душі, це не предмет і навіть не виконане бажання. Це особливий стан внутрішнього світу людини. Це ейфорія почуттів, емоцій, неймовірної радості і блаженства. Такий стан можливий при виконанні якогось дуже сильного бажання, при досягненні якоїсь давно-давно бажаної мети. А людській натурі властиво ставити завданням виконання якихось бажань.
І що ми називаємо щастям: виконання бажання або досягнення поставленої мети? А бажаємо ми часто грошей, влади, багатства, вдалого заміжжя. Але як же часто ми потім розчаровуємося. І досягнення якихось земних бажань не приносить нам очікуваного щастя, або воно буває недовгим. У тому й особливість цього почуття, що частіше ми ставимо мети, чим швидше їх досягаємо і чим частіше виконуються наші бажання, тим слабкіше відчуття радості. За інерцією ми продовжуємо чогось бажати і до чогось прагнути, а радості від досягнутого все менше і менше.
На мій погляд, відчуття щастя треба культивувати, штучно створювати в самому собі цю ейфорію почуттів, використовуючи для цього найнезначніший привід, найнезначнішу, але приємну подію. Одним словом, навчитися радіти життю і бути ним задоволеним, незважаючи ні на які труднощі і негаразди.
Є люди (їх, правда, небагато), які мають таку властивість душі від народження. Це завжди просвітлені обличчя, це люди, красиві душею і тілом в будь-якому віці. Таким людям, щоб добре виглядати, немає необхідності робити пластичні операції, слідувати якимось режимам, дієтам. Вони завжди доброзичливі, з ними легко і приємно спілкуватися, вони немов світяться зсередини від щастя, заражають своїм оптимізмом оточуючих. Для них абсолютно не важливо, на якому щаблі соціальних сходів вони стоять, де вони живуть, що мають.
Якщо ми навчимося жити і сприймати світ так, як вони, то людство зробить величезний крок на шляху до досконалості, а сама людина не буде загрозою навколишньому світу, зможе позбутися багатьох своїх хвороб, стане чистішою і світлішою!
Щастя – це життя ! Це сенс життя! Заради чого і для чого живе людина – це і є щастя! Якщо у людини немає в житті мети, то у неї не буде щастя!
Никого не оставляет равнодушным судьба героя рассказа "Возвращение" Иванова, вернувшегося с войны с ожесточившимся нечутким сердцем. Вначале он не может понять, как выжила его семья, он видит лишь внешнюю сторону жизни, подсказки и реплики сына Петрушки. Стыдится своего равнодушия к сыну оттого, что Петрушка нуждается в любви и заботе сильнее других, потому что на него "жалко сейчас смотреть". Поражает, как точно Платонов показал противоречие между ребенком и войной, ребенком, который стал взрослым по вине войны. Иванов не может вообразить, какой тяжелый труд проделала эта юная душа, он уходит из семьи. Настоящее "возвращение" к сокровенному произошло в момент, когда герой увидел бегущих за ним детей. "...Иванов закрыл глаза, не желая видеть и чувствовать боли упавших обессилевших детей, и сам почувствовал, как жарко у него стало в груди.. . Он узнал вдруг все, что знал прежде.. . Прежде он чувствовал другую линию через преграду самолюбия, интереса, а теперь внезапно коснулся ее обнажившимся сердцем... "
За кулисами цирка толпятся артисты, народ весёлый и беспечный. среди них выделяется уже не слишком молодой лысый человек, чьё лицо густо раскрашено белым и красным. это клоун эдвардс, вступивший в «период тоски», за которым последует период тяжкого запоя. эдвардс — главное украшение цирка, его приманка, но поведение клоуна ненадёжно, в любой день он может сорваться и запить. режиссёр просит эдвардса продержаться хотя бы ещё два дня, до конца масленицы, а там уже и цирк закроется на время поста. клоун отделывается ничего не значащими словами и заглядывает в уборную акробата беккера, грубого мускулистого великана. интересует эдвардса не беккер, а его питомец, «гуттаперчевый мальчик», подручный акробата. клоун просит разрешения погулять с ним, доказывая беккеру, что после отдыха и развлечения маленький артист станет лучше работать. всегда чем-то раздражённый беккер и слышать об этом не хочет. и без того тихому и безгласному мальчику он грозит хлыстом. «гуттаперчевого мальчика» была проста и печальна. он лишился матери, и излишне любвеобильной кухарки, на пятом году жизни. и при матери порой приходилось ему и голодать и мёрзнуть, но он все же не чувствовал себя одиноким. после смерти матери её землячка, прачка варвара, устроила судьбу сироты, определив его в ученье к беккеру. при первой встрече с петей карл богданович грубо и больно ощупал раздетого догола мальчика, замершего от боли и ужаса. как он ни плакал, как ни цеплялся за подол прачки, варвара отдала его в полное владение акробату. первые впечатления от цирка с его пестротой и шумом у пети были так сильны, что всю ночь он вскрикивал и несколько раз просыпался. учение акробатическим трюкам давалось нелегко тщедушному мальчику. он падал, , и ни разу суровый великан не ободрил петю, не приласкал его, а ведь ребёнку шёл всего лишь восьмой год. один только эдвардc показывал ему, как выполнить то или иное , и петя тянулся к нему всей душой. однажды клоун подарил пете щенка, однако счастье мальчика было недолгим. беккер хватил собачонку о стену, и она тут же испустила дух. заодно и петя заработал пощёчину. одним словом, петя был «не столько гуттаперчевым, сколько несчастным мальчиком а в детских комнатах графа листомирова царит совсем другая атмосфера. здесь все приспособлено для удобства и веселья детей, за здоровьем и настроением которых тщательно следит гувернантка. в один из последних дней масленицы графские дети были особенно оживлены. ещё бы! тётя соня, сестра их матери, обещала повести их в пятницу в цирк. восьмилетняя верочка, шестилетняя зина и пятилетний пухлый бутуз по прозвищу паф изо всех сил стараются примерным поведением заслужить обещанное развлечение, но не могут думать о чем-либо, кроме цирка. грамотейка верочка читает сестре и брату цирковую афишу, в которой их особенно заинтриговывает гуттаперчевый мальчик. время для детей тянется медленно. наконец наступает долгожданная пятница. и вот уже все волнения и страхи позади. дети усаживаются на свои места задолго до начала представления. им все интересно. с неподдельным восторгом смотрят дети на наездницу, жонглёра и клоунов, предвкушая встречу с гуттаперчевым мальчиком. второе отделение программы начинается с выхода беккера и пети. акробат прикрепляет к поясу тяжёлый золочёный шест с небольшой перекладиной наверху. конец шеста устремляется под самый купол. шест колеблется, публика видит, с каким трудом великан беккер удерживает его. петя карабкается вверх по шесту, вот он уже почти не виден. публика аплодирует и начинает кричать, что следует прекратить опасный номер. но мальчик должен ещё зацепиться ногами за перекладину и повиснуть вниз головой. он выполняет и эту часть трюка, как вдруг «что-то сверкнуло и завертелось в ту же секунду послышался глухой звук чего-то упавшего на арену». служители и артисты подхватывают маленькое тельце и быстро уносят. оркестр играет весёлый мотив, выбегают, кувыркаясь, расстроенная публика начинает тесниться к . верочка истерически кричит и рыдает: «ай, мальчик! мальчик! » дома детей с трудом удаётся успокоить и уложить в постель. ночью тётя соня заглядывает к верочке и видит, что сон её неспокоен, а на щеке засохла слезинка. а в тёмном безлюдном цирке на тюфяке лежит обвязанный тряпками ребёнок с переломанными рёбрами и разбитой грудью. время от времени из мрака появляется эдвардc и наклоняется над маленьким акробатом. чувствуется, что клоун уже вступил в полосу запоя, недаром на столе виднеется почти опорожнённый графин. все вокруг погружается во мрак и тишину. на следующее утро в афише не указывался номер «гуттаперчевого мальчика» — его уже не было на свете.
Як часто ми говоримо про щастя, бажаємо один одному, прагнемо до нього, мріємо про нього. А що таке щастя? Як визначити його сутність, дати йому характеристику, описати його?
Одного разу я замислилася над цим і прийшла до наступного висновку: щастя – це не стан душі, це не предмет і навіть не виконане бажання. Це особливий стан внутрішнього світу людини. Це ейфорія почуттів, емоцій, неймовірної радості і блаженства. Такий стан можливий при виконанні якогось дуже сильного бажання, при досягненні якоїсь давно-давно бажаної мети. А людській натурі властиво ставити завданням виконання якихось бажань.
І що ми називаємо щастям: виконання бажання або досягнення поставленої мети? А бажаємо ми часто грошей, влади, багатства, вдалого заміжжя. Але як же часто ми потім розчаровуємося. І досягнення якихось земних бажань не приносить нам очікуваного щастя, або воно буває недовгим. У тому й особливість цього почуття, що частіше ми ставимо мети, чим швидше їх досягаємо і чим частіше виконуються наші бажання, тим слабкіше відчуття радості. За інерцією ми продовжуємо чогось бажати і до чогось прагнути, а радості від досягнутого все менше і менше.
На мій погляд, відчуття щастя треба культивувати, штучно створювати в самому собі цю ейфорію почуттів, використовуючи для цього найнезначніший привід, найнезначнішу, але приємну подію. Одним словом, навчитися радіти життю і бути ним задоволеним, незважаючи ні на які труднощі і негаразди.
Є люди (їх, правда, небагато), які мають таку властивість душі від народження. Це завжди просвітлені обличчя, це люди, красиві душею і тілом в будь-якому віці. Таким людям, щоб добре виглядати, немає необхідності робити пластичні операції, слідувати якимось режимам, дієтам. Вони завжди доброзичливі, з ними легко і приємно спілкуватися, вони немов світяться зсередини від щастя, заражають своїм оптимізмом оточуючих. Для них абсолютно не важливо, на якому щаблі соціальних сходів вони стоять, де вони живуть, що мають.
Якщо ми навчимося жити і сприймати світ так, як вони, то людство зробить величезний крок на шляху до досконалості, а сама людина не буде загрозою навколишньому світу, зможе позбутися багатьох своїх хвороб, стане чистішою і світлішою!
Щастя – це життя ! Це сенс життя! Заради чого і для чого живе людина – це і є щастя! Якщо у людини немає в житті мети, то у неї не буде щастя!