Объяснение:
«Епічний театр» (нім. episches Theater) — театральна теорія драматурга і режисера Бертольта Брехта, що зробила значний вплив на розвиток світового драматичного театру[1]. Теоретично розроблені Брехтом методи побудови п'єс і спектаклів: поєднання драматичної дії з епічною розповідною, включення в спектакль самого автора, «ефект очуження» як б представити явище з несподіваного боку, а також принцип «дистанціювання», що дозволяє акторові висловити своє ставлення до персонажа, руйнування так званої «четвертої стіни», що відокремлює сцену від залу для глядачів, і можливість безпосереднього спілкування актора з глядачем — міцно увійшли в європейську театральну культуру.
Свою теорію, що спирається на традиції західноєвропейського «театру вистави», Брехт протиставляв «психологічному» театру («театру переживання»), який пов'язують зазвичай з ім'ям К. С. Станіславського, саме для цього театру розробив систему роботи актора над роллю. При цьому сам Брехт, як режисер, в процесі роботи охоче користувався і методами Станіславського і корінну відмінність бачив у принципах взаємин між сценою і залом для глядачів, в тому «надзавданні», заради якого ставиться спектакль. В останні роки Брехт готовий був відмовитися від терміну «епічний театр», як занадто розпливчастого, але більш точної назви для свого театру не знайшов [2]. Ідеї Брехта захопили найбільших театральних режисерів другої половини XX століття, Жан Люк Годар переніс їх і в кінематограф [3]; але сформульовані драматургом принципи були розраховані на тих, хто, за його словами, «заслуговує звання художника», і найменш продуктивним виявилося буквальне слідування його теоретичним есе.
Покрытая золотом и драгоценными камнями скульптура Счастливого Принца стояла на колонне над городом. Все восхищались прекрасной статуей. Однажды над городом летел Скворец — он покинул свою возлюбленную Тростинку, которая была домоседкой и не разделяла любви к путешествием, а лишь флиртовала с Ветром; он устроился на ночёвку между туфель Принца. Вдруг птица почувствовала на себе слезы Принца — тот плакал, ибо видел всю скорбь и нищету города, хотя и имел оловянное сердце. По Принца Скворец не улетел в Египет, а несколько дней носил бедным людям в виде драгоценностей со скульптуры: швее, у которой болел сын — рубин со шпаги, бедному юноше-драматургу — глаз-сапфир, девочке, уронившей спички для продажи в канаву — второй сапфир.
Пришла зима, но Скворец решил остаться с Принцем и рассказал ему, уже слепому, о Египте, куда сама птица так стремилась. После того, как Скворец листочек за листочком раздал все золото, покрывавшее скульптуру, крылатый умер. Оловянное сердце Принца раскололось надвое.
Некрасивую статую сняли и переплавили. Глава города решил, что пора поставить памятник ему самому, но Советники были не согласны — все переругались. Оловянное сердце и мёртвую птицу выбросили на свалку, откуда их забрал Ангел, которого Господь попросил принести самое драгоценное, что он найдёт в этом городе.
какой жанр музыки тебя интересует?