Стихи Ахматовой, посвященные солдатам, павшим за Родину, написаны так же отрывочно, кратко, как будто выхвачены из потока основного текста. Кроме стилевых черт этих маленьких произведений, важна позиция автора, ракурс его взгляда: все стихи о детях и сыновьях-солдатах военной поры написаны от лица «всеобщей матери» . Особенно ощущается этот мотив в стихотворении 1944 года «Победителям» , где Ахматова стремится «всех поименно назвать» , произнести самые распространенные русские имена сыновей-героев
Ім’я Григора Тютюнника, його художнє слово посідає чільне місце в духовній спадщині України. Він приніс у дитячу літературу свою тему, своє художнє мислення і світосприймання, свої тривогу і біль за рідну землю. Григір Тютюнник постійно пам’ятав, що світ дитячого мислення – світ особливий. Це до йому сягнути високого художнього узагальнення, прилучити молодшого школяра до свого художнього і морального ідеалу. Ідеалом для письменника завжди була доброта, чуйність, милосердя людської душі. Нині творчість письменника – загальновідома й визнана вітчизняним і закордонним читачем. Зі сторінок його оповідань, новел та повістей постає сам автор – чесний, безкомп- ромісний, сповнений болем і любов’ю до своїх героїв. Мета статті – розкрити в художньому слові, деталі, образі, характері сутність уявлень про добро і зло. Останні дослідження – спогади. Водночас Григір Тютюнник залишив нам «вічну загадку любові», таїну, багато запитань. Так, Раїсу Мовчан багато років мучило запитання: Чи ж був дитячим письменником Григір, чи писав він твори спеціально для дітей? Адже у спогадах Валерія Шевчука знаходимо однозначну і категоричну відповідь: «З мене чомусь хочуть зробити дитячого письменника, – раптом сказав Григір. – Але ж не дитячий я письменник». Цей крик душі мудрий Шевчук спробував утихомирити: «Яке це має значення, Грицьку… Головне, щоб ти був письменником, справжнім письменником, щоб ти сам знав і вірив, хто ти і який». Гордо мотнувши чубом, Григір сказав: «Це правильно…» Напрочуд живучою залишається традиція вважати Григора Тютюнника насамперед дитячим письменником. Адже головними героями більшості його творів є діти та підлітки. Нарешті в 1980 році він удостоєний літературної премії імені Лесі Українки, що присуджу- ється за твори для дітей. А 1989 року «справедливість перемогла»: нехай і посмертно, він став лауреатом Шевчен- ківської премії за найповніше видання творів – двотомник, куди також увійшли його опові- дання та повісті «про дітей». З кожним роком кількість шанувальників та дослідників творчості Григора Тютюнника збільшується. Один з них – Олексій Неживий, який нещодавно видав книжку епістолярної та щоденникової спадщини Григора Тютюнника «Бути письменником», що вийшла у видавни- цтві «Ярославів Вал». У післямові до цієї книжки Михайло Слабошпицький зазначає: «Григір Тютюнник – один із небагатьох, хто ніс у душі відчуття внутрішньої свободи… Митець такого калібру не може надовго залишатися в тіні й у напівпам’яті. Він має повернутися до нас». Про зустрічі і спогади, записники і щоденники писали Олесь Гончар, Лариса Мороз, Анатолій Шевченко, Олександр Сизоненко, Дмитро Нестерчук, Микола Стеблина, Борис Чіп, Микола Ярмолюк та ін.. З нагоди 80-річчя від дня народження Григора Тютюнника у Центральному державному архіві – музеї літератури і мистецтва України відкрито документальну виставку (рукописи творів, щоденники та записники, листування, численні світлини, дарчі написи, переклади творів письменника іншими мовами). У будинку письменників України відбувся вечір пам’яті,
