Седьмой Османский султан Мехмед II или Мехмед Великий, или Мехмед эль-Фатих (Завоеватель) был четвёртым сыном султана Мурада II и греческой наложницы. Родился в 1432 году, умер в 1481. Султаном стал в 1451 г. За время своего правления постоянно воевал, расширяя границы Османской империи. То Сербию захватит, то Македонию, то Герцеговину, то Валахию, то Албанию, то Крымское Ханство. А в 1453 году завоевал Константинополь и назвал его Истанбул (Стамбул) , положив начало краху Византии. При Мехмеде Завоевателе границы Османской империи простирались от Дуная до Евфрата. Славился Мехмед II чрезмерной жестокостью и кровожадностью, слыл разрушителем и тираном, но в то же время строил города, а в них мечети, школы, приюты. При Мехмеде II был разработан и установлен новый свод законов, он покровительствовал наукам и искусству, при нём возникло целое сословие из обращённых в мусульманство представителей других религий, которым султан платил жалованье и опирался в борьбе против старой тюркской аристократии. Умер Мехмед II от отравления. Многие историки слоняются к тому, что он был отравлен собственным сыном Баязидом, который был его преемником и стал восьмым султаном. Мехмед II был небольшого роста и имел длинный крючковатый нос, что придавало ему сходство с попугаем.
Тлумачний словник говорить нам, що "Поезія — художньо-образна словесна творчість, це твори, написані віршами". Ось таке сухе, безбарвне пояснення. Та чи пояснює воно суть явища? Напевне, що - ні. Адже поезія, це, перш за все ( хоч як не банально це звучить)- музика душі. Це жива, непідробна емоція, що зачіпає в душі найпотаємніші струни, змушує людскі душі звучати в унісон. Лише пезія передасть смуток і відчай, біль і радість, все те для чого недостатньо простих слів. Нажаль, в сучасному, прагматичному світі лишаєтся так мало місця для поезії. Саме тому, люди, закохані в поетичне слово об'єднуются в клуби люителів поезії. Існує такий клуб і при вільшанській бібліотеці. Третій рік ( від самого заснування) керує клубом любителів поезії та поетів-початківців Слатіна Олена Михайлівна.Пенсіонерка, культпросвітпрацівник в минулому і на заслуженому відпочинку не покладає рук- пише вірші, приймає участь у художній самодіяльності, являєтся позаштатним кореспондентом "Вістей Дергачівщини", гуртує наколо себе таких же не байдужих людей. Різні люди зібралися в клубі- і пенсіонери і школярі і учителі і робітники. Та всіх їх об'єднує любов до поетичного слова. Серед учасників клубу є і такі, що вже мають в своєму доробку видані книги, так наприклад Людмила Федорівна Кійко, що вже видала свою першу книгу для дітей "Золотий онучок". А також є й самвидавчі книги- "Ранкова кава та шум дощу" Сашка мовчана та "Під знаком Діви" Олени Слатіної. Можна ще згадати Олексія Гичку, Грицай Яну, Олену Чорнобай, Анну Мовчан, Надію Федьо,Чепку Альону та інших. І хоч вірші дуже різні за рівнем і, подекуди, ще далекі до досконалості, та є в них головне- справжні, непідробні емоції, жива музика душі. Пропоную читачам ознайомитись з творчість клубчан:
