оповнив скарбницю поетичних освідчень у коханні й відомий німецький письменник Генріх Гайне в книзі поезій, що принесла йому світову славу. Численні вірші збірки "Книга пісень" були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Цій темі присвячені перші розділи циклу "Страждання юності", "Сновидіння" і "Пісні".
Поет живе у світі дивних сновидінь. Кожний вірш розділу — це опис тяжкого сну, видінь, що відвідують поета. У сні він бачить "її" — невірну кохану, втрачену назавжди. Буває на її весіллі з іншим:
...бачу я подружжя молоде —
Мою любов із церкви гном веде.
Кохання в Гайне — сила, що несе неминучу загибель. Сам поет — нещасний закоханий, що болісно переживає "її" невірність, одна з численних жертв.
У світі, де живе поет, здається, немає живих справжніх людей. Це привиди і брехливі маски, що приховують підлість і нікчемність. Брехливе, обманливе видіння і сама кохана поета.
Це почуття змальовує поет у його розвитку, показує все те, що лежить між вершинами, все, що призводить до накалу, до вибуху. Почуття кохання не подано як щось абсолютне, це сума окремих "відносних" почуттів.
Кохання невичерпне та вічне як саме життя. Попри всі біди, злигодні у світі владарюють чистота, честь, гідність і любов. Різні віки, різні мови... Єдине — кохання...
Объяснение:
Вот текст можешь взять отрывок и написать свое мнение
Объяснение:
В повести "Станционный смотритель" Александр Сергеевич Пушкин рассказывает о станционном смотрителе, имеющим чин самого последнего 14 класса. Пушкин описывает судьбу "маленького" человека, который работает на почтовой станции. Многие проезжающие на каретах люди останавливаются на ней. Но если же на улице плохая погода, дорога скверная, ямщик упрямый, лошади не везут, то всё своё недовольство проезжающий вымещает на станционного смотрителя.
Самого станционного смотрителя зовут Самсон Вырин. У него есть молодая дочка, зовут её Дуня. Автор упоминает украшающие дом смотрителя картинки, роль которых в повести не случайна, как может показаться на первый взгляд. На них изображена одна из притч, некогда рассказанных Иисусом - история о блудном сыне. Это евангельская притча о юноше, который вёл разгульную жизнь, впал в нищету и, раскаявшись, вернулся домой.
И вот однажды в мае 1816 года Белкин проезжает как раз через его почтовую станцию. Дуня подает семье и гостю чай и начинается общая беседа, как будто век были знакомы. В это время лошади были готовы, и Белкин начал прощаться со смотрителем и его дочкой. Она проводила его до телеги и разрешила себя поцеловать. Этот поцелуй оставил в нём долгое и приятное воспоминание.
Как мне кажется, главная мысль повести в том, что смотритель очень любил свою дочь и заботился о ней. А его дочь и офицер Минский глубоко обидели его. И только в конце, когда уже смотритель умер, дочь, видимо раскаявшись, приехала к нему на могилу. В этом просматривается связь между поступком дочери и евангельской притчей о блудном сыне.
